31. Діана

Цей поцілунок так схвилював мене, що я більше ніж про що інше не могла думати. Мені хотілося запропонувати Данила втекти з цієї вечірки і поїхати до мене чи до нього… Але, певно, це було б нескромно. Він був би розчарований такою моєю поведінкою? 

Ми ще трохи потанцювати всі разом, а потім повернулися за стіл. Але  через кілька хвилин телефон у моїй сумочці завібрував. Я побачила, що дзвонить няня Мії і, вибачившись, прийняла виклик. 

 — Діано, вибачте, що турбую, але в Мії піднялась температура, — сказала вона. — Я дала жарознижуючий сироп, але щось температура не збивається, тож вирішила порадитися з вами…

 — Я зараз приїду, — сказала я.  — Десь за хвилин сорок буду…

— Добре, чекаємо, вибачте… — відповіла няня.

Я побачила, що Данило запитально дивиться на мене. 

 — Мала захворіла, тож я, мабуть, викличу таксі і поїду додому, — сказала я.  

— Яке таксі? Давай я тебе відвезу, — запропонував він. — Все одно основну програму ми відсиділи. Так буде швидше, думаю. А то поки воно приїде, поки запаркується, поки ви знайдетесь… Не дарма я не пив ще з тими всіма клопотами по організації… Хоч буде з цього толк.

 — Мені незручно тебе напружувати… — сказала я. — Але дуже дякую! Завжди дуже хвилююся. коли Мія хворіє… 

— Та все нормально, не переживай, я сам вже трохи замахався тут, — він закотив очі. — Втекти зараз — хороше рішення. Обовʼязкова програма реально закінчилась. Давай попрощаємось і поїдемо.

 — Добре, дякую тобі, — я відчула полегшенння. Все ж те, що він не залишився святкувати, а захотів поїхати зі мною, говорило про те, що я йому небайдужа…

Ми попрощалися і пішли до машини. 

 — Давай ще по дорозі заїдемо до аптеки, я куплю жарознижуючі свічки, вони діють, коли сироп не допомагає, — сказала я. — Так погано, що почався цей сезон вірусів, мала весь час приносить із садочку якісь болячки, але й сидіти вдома теж не вихід, їй потрібно адаптуватися в дитячому колективі….

— Так, авжеж, заїдемо, — кивнув він, заводячи машину. — Ну, діти це діти, певно, це нормально… Хоча я не маю великого досвіду спілкування і догляду за дітьми. Певно, це дійсно страшно. Ну, в плані що переживаєш за дитину. Сподіваюсь, Мії не дуже погано.

 — Я теж сподіваюся, що це просто застуда…

Ми заїхали в патеку, а потім благополучно дісталися до мого будинку. 

 — Може, зайдеш? — запитала я, відчуваючи, що червонію. Хоча нічого дивного в цій пропозиції і не мало бути, ми ж “зустрічаємось”..

— Так, авжеж. Може, в чомусь зможу допомогти… Ну, там чай поставити, не знаю… — він кивнув. — Постараюсь допомогати, а не заважати. 

 — Ти ніколи не заважаєш, — я усміхнулась, і ми разом піднялися до квартири. 

Побачивши нас, Таня зраділа:

 — В малої якраз трохи знизилась температура, і вона заснула, — сказала няня.  — Якщо ви не проти, то я вже піду, в мене якраз за кілька хвилин має бути маршрутка. 

 — Так, звичайно, дякую, ми тут уже самі, — відповіла я. 

Пройшла в кімнату Мії, торкнулася її чола — воно було теплим, але не надто, мала спокійно спала. Я поправила на ній ковдру і повернулася до Данила, який стояв біля дверей. 

— Схоже, температура дійсно знизилась, можемо трохи розслабитись, — сказала я і тут же, зрозумівши, що мої слова прозвучали трохи двозначно, знітилась.  — Ну, я мала на увазі, чаю попити, телевізор подивитися… Якщо ти не поспішаєщ ще додому…

— Ага, — він усміхнувся. — Такими темпами скоро мені можна буде і речі до тебе завезти, ну, змінні, — Данило якось так поглянув на мене… Він ніби і жартував, а ніби і ні. 

 — А чому б і ні, — я теж сказала ніби жартома, але відчула, як серце закалатало в грудях при думці, що ми можемо знову разом ночувати, і він обійме мене… А раптом він взагалі скаже, що нам треба з’їхатися… щоб наші стосунки виглядали достовірніше?  — Треба купити тобі зубну щітку, піжаму, щось для гоління… Тоді точно ніхто не сумніватиметься, що у нас стосунки…

— Ну або я можу чогось набрати вдома, ну, не прямо всі речі, а так, щоб можна було заночувати, — одразу додав він. 

— Супер, це гарна ідея! — з ентузіазмом вимовила я…

***

гортай далі, там продовження ------------>