29. Діана

Я почувалася схвильованою і водночас щасливою, було таке відчуття, немов я Попелюшка на балу. Данило  сидів поруч зі мною, і коли ведучий оголосив умови конкурсу, і сказав про виконання чийогось бажання, він поглянув на мене і ледь усміхнувся, а я відчула, як всередині мене розливається тепло. Згадала, як прокинулася сьогодні в його обіймах і подумала, що я б хотіла прокидатися так завжди… Це були мрії, але ж можна інколи дозволити собі помріяти…

Тим часом  ведучий продовжив: 

— Давайте почнемо з вашого начальника. Отже, чи знаєте ви, який ритуал щодня проводить ваш фінансист перед тим, як сісти за компʼютер? 

— Ритуал? — перепитав Данило. — Без поняття… — і перевів погляд на фінансиста Ігоря Павловича. 

— Він поливає фікус, — сказав ведучий. — Ви не вгадали, тож маєте виконати бажання Ігоря Павловича. 

Фінансист почухав потилицю, а потім придумав:

 — Заспівайте вашу улюблену пісню! 

— Добре… — він кивнув. Йому піднесли мікрофон і Данило заспівав "Смарагдове небо", приспів. Виходило дуже навіть непогано. 

Коли пісня закінчилась, усі зааплодували, і я теж. 

 — Виявляється, серед нас є справжні таланти, — похвалив Данила ведучий.  — А тепер нове завдання для вашої секретарки Діани. Насваріть вашого боса! Ви маєте сказати десять його недоліків! З гумором, не бійтесь!

Я поглянула на Данила.

 — Може, його недолік — те, що він занадто багато часу присвячує своїй роботі, — я знизала плечима. — Але я не можу назвати ще дев’ять!  Мабуть, стільки немає…

— Якщо не назвете, то комусь доведеться загадувати бажання вам! — заявив ведучий.

 — Що ж, я готова, — я розвела руками. — Загадуйте!

— Є бажаючі загадати Діані бажання? Тільки не Данило! — тут же додав він. 

І я побачила, як руку підняла Мілана. 

— Хай Діана станцює повільний танець з ведучим!

— Що ж, приймається, Діано, ви готові? — усміхнувся ведучий. Я трохи знітилась, бо впізнала в ньому відомого актора, якого бачила не в одному фільмі. Увага всіх колег зараз була прикута до мене.  Чи не буде Данилу неприємно, що я з ним танцюватиму? 

Я поглянула на Данила, ніби запитуючи в нього дозволу. 

Він кивнув, усміхаючись. В принципі нічого такого в цьому не було, певно. Може, я дарма рознервувалась.

Я підійшла до ведучого, діджей увімкнув повільну музику, і він, простягнувши мені руку, повів у танці. Я все ж трохи хвилювалася, і якоїсь миті злегка спіткнулася, але ведучий виявився спритним, він обійняв мене і не дав впасти. Всі в залі почали улюлюкати. Якраз цієї миті я глянула на Данила, і побачила, що він ледь насупився і схрестив руки на грудях. 

— Ви прямо зустрічаєтесь з шефом? — запитав тим часом на вухо ведучий. — Здається, він мене вбити готовий, відчуваю негативну ауру. 

 — Так, — сказала я і додала. — Ой, я мала на увазі, що ми зустрічаємося, а не те, що він готовий вас убити. Данило дуже добрий насправді… То він лише виглядає суворим…

— Це добре, гора з плечей, — він усміхнувся. — Не хочу, щоб мене прибили в якійсь підворотні, — тепер ведучий засміявся.

 — Не переживайте, все буде добре, — я теж усміхнулась. — Якщо вас і впіймають у якійсь підворотні, то лише палкі шанувальниці, щоб узяти автограф…

— Буду сподіватись, що так воно і буде. Але ви все ж замовте за мене слівце, — сказав він, коли музика якраз почала змінюватись на швидку.

 — Добре, — кивнула я. А потім підійшла до Данила і запитала, дивлячись йому в очі:

 — Ходімо потанцюємо? 

— Ага, — він кивнув, встаючи з-за столу і беручи мене за руку. — Про що ви там шепотілись… — пробурмотів, вже коли обійняв мене…

***

гортай далі, там продовження ------------>