26. Данило

Ми поїхали до ресторану, щойно Діана додзвонилась туди. Вони ще не знайшли нікого іншого на бронь, тож нам дуже пощастило і в нас вийшло домовитись.

Але все одно треба було все допродумати і доорганізувати, а на роботі часу на це не було, бо, бляха, на роботі треба було ще працювати, ось парадокс.

Коли ми вже сіли в машину, щоб їхати назад до офісу, я сказав:

— Певно, мені доведеться сьогодні всю ніч над цим працювати, щоб все вийшло більш-менш нормально. Треба зробити ці штуки для розсадки, замовити всякі дрібниці також на завтра, щоб прикрасити залу і таке інше. Ведучого от мені теж порадили, пощастило. 

 — Я можу залишитися з тобою, а для малої викличу няню, — відповіла Діана. 

—Ні, це якось неправильно, — я поглянув на неї. — Якщо що… Ну, ми могли б залишитись у тебе? Мала буде спати, а ми все доробимо? Якщо це зручно. Не хочеться викликати їй няню на всю ніч, вона ж до такого не звикла?

 — Так, без проблем, можемо залишитись у мене, — вона усміхнулась. — Це буде навіть зручніше, ніж на роботі…

— Тоді так і зробимо, — я кивнув.

Ми заїхали за малою в садок, потім поїхали до них. Ноут я взяв з роботи.

— Данило, ти з нами будеш вечеряти сьогодні? — поцікавилась Мія.

— Так, — я кивнув. — І навіть не тільки вечеряти. Можливо, затримаюсь дуже допізна. Але ти вже тоді будеш спати. 

 — Ви будете займатися з мамою сексом? — раптом запитала мала. 

 — Міє, звідки ти знаєш такі слова? — вражено спитала Діана. 

 — Це дівчата в садочку розповідали, — відповіла вона. — Що чоловік із жінкою займаються сексом і від того з’являються діти. 

— Ми будемо працювати, — відповів я. — У нас завтра свято на роботі, а нічого не готове. 

 — А, — вона здавалось, була трохи розчарована. — Бо я хочу братика або сестричку, щоб мені було з ким гратися. Ну, правда, є ще Юрі… Але все ж і братика хочеться..

— Ну, може, пізніше колись ми і захочемо завести дитину, — припустив я, мигцем поглянувши на Діану.

Вона ніби трохи зашарілася при цих словах доньки, але не стала мені заперечувати. 

Коли ми зайшли до Діани, то вона пішла готувати вечерю, а я відкрив ноут і почав з табличок для розсадки. 

Мія підійшла до мене і з цікавістю поглянула в екран: 

— А що це таке? — тицьнула вона пальчиком.  

— Це план розсадки наших співробітників. У нас буде свято, треба всіх розсадити. А оце — макет таблички… Обираю шрифт. Зранку відправлю в типографію, щоб мені одразу надрукували, відправлю водія і він забере. А ми розставимо таблички на столі, щоб всі знали, хто де сидить.

 — Цікаво, — мала усміхнулась. — А що ще там буде, на тому святі?

— Ну, треба ще якісь розваги. В ресторані є караоке. Але ще треба якісь конкурси. 

 — У нас в садочку були конкурси, що всі бігали навколо стільців, поки грала музика. А коли музика переставала грати, всі сідали, і одному з дітей не вистачало стільця, — розповідала вона. — Може, і вам таке зробити? 

— Можна, це буде кумедно, — я кивнув і погладив її по голові. — Уявляєш, як дорослі дядьки в костюмах бігають навколо стільців?

 — Так,  — вона захихотіла. — І тьоті на підборах!

— Ага… 

Ми ще трохи пообирали разом шрифти і оформлення, а потім відправили це все в типографію. Якраз в цю мить Діана покликала нас за стіл. Ми  повечеряли разом, як родина, а потім працювали далі під кіношку. В якусь мить мала заснула. Я відніс її до дитячої, а потім ми з Діаною ще трохи попрацювали. І тільки ближче до першої нарешті все закінчили. 

— Дякую тобі велике, без тебе я б не встиг, або робив би це все до ранку як мінімум, — я усміхнувся, а поітм позіхнув. — Треба, певно, їхати додому…

 — Та залишайся тут, я можу постелити тобі на своєму ліжку, а сама ляжу з малою, місця вистачить, — сказала Діана, мигцем поглянувши на мене. 

— В принципі… Ми могли б і разом на ліжку лягти… Ну, без чогось такого, — тут же додав я… — Чи це надто нахабно з мого боку, пропонувати таке?

***

гортай далі, там продовження ------------>