25. Діана

У мене залишились неоднозначні враження від візиту до батьків Данила, з одного боку вони ніби ставилися до нас з Мією доброзичливо, а з іншого — ці розпитування її матері про те, що я хочу дітей від Данила, мене ображали. Я розуміла, що виглядаю в їхніх очах як мисливиця за багатством. А ще хвилювалась, що повернеться сестра Данила Олена і впізнає мене, адже ми в студентські роки дружили.ю І вона може скласти усі детальки пазлу і здогадатися, що Мія — донька її брата… І вона запитає, чому я не зізналась йому в цьому. Це дійсно виглядатиме так, ніби в мене якийсь задум…

Таки треба було сказати одразу після нашої з Данилом першої зустрічі після всіх цих років окремо… Але раз я цього не зробила тоді, то зараз уже так просто не вийде… Треба подумати, як це зробити…

Ще й мала розкапризувалася, ниючи, що не хоче йти в садочок. 

 — Я теж може не хочу йти на роботу, але ж іду, — сказала я, причісуючи доньку.  — Всі люди мають ходити на роботу, чи  в садочок, чи в школу… А потім будуть вихідні і ми відпочинемо…

 — А Юрі не ходить нікуди, він весь час відпочиває, — навела вона беззаперечний аргумент. 

 — У кролика немає роботи, — сказала я. — Хоча, якщо подумати — те, що ти з ним граєшся — це і є його робота. За неї він отримує зарплатню — їжу. 

 — А чому ти не хочеш іти на роботу? — тут же її увага переключилася з Юрі на мене. — Ви з Данилом посварилися? Через те. що я погано себе поводила в гостях? Сказала, що я на нього схожа? — вона похнюпилась. 

 — Звісно ні, ми не сварилися, — я похитала головою. — Але він був якийсь замислений після розмови зі своїм батьком. Хоча може. вони говорили про якісь робочі питання, а зовсім не про нас…Добре, ходімо, бо запізнишся на сніданок. Якщо будеш добре поводитися в садочку, на шляху додому заїдемо в іграшковий магазин і купимо тобі ту ляльку, яку ти хотіла. 

 — Ура! — вона відразу повеселішала. — Добре, ходімо вже в садочок…

***

Коли я приїхала в офіс і зайшла до приймальні, побачила. що двері в кабінет Данила відчинені. Зазирнувши досередини, побачила, що він, якийсь невиспаний і ніби в не дуже хорошому настрої, переглядав якісь папери. 

— Привіт, у тебе все добре? — запитала я, переступаючи поріг його кабінету. 

— Я забув про корпоратив з нагоди річниці фірми, а він вже за два дні, ну, секретарка  щось там поробила, але… Це раз. А друге — вчора ввечері до мене завалився пʼяний брат, який програв купу грошей, — вивалив я все і одразу. — Тож ні, не добре. На жаль.

 — Співчуваю, щодо брата, — я зітхнула. — А з корпоративом, може, я зможу чимось допомогти? Кажи, що потрібно зробити, і я одразу цим займусь…

— Я вже не знаю, за що хапатись. Я мав проплатити щось вчора… Секретарка мені писала, але ж ми були в гостях у батьків, а потім брат… Вони ще зачинені, навіть додзвонитись не можу, ресторан працює з одинадцятої. 

 — Дай мені номер, я буду дзвонити час від часу, і коли там хтось з’явиться, покличу тебе, — сказала я. — А що з культурною програмою? Щось готується? 

— Так як я не зробив платежі, то певно ніхто нічого не готував. Не знаю. 

 — Може, нам самим підготувати, це ж для нас корпоратив, — замислено сказала я. — Якісь конкурси подивитися в інтернеті… А може хтось із колег має таланти до пісень чи танців і зможе щось підготувати…

— Навіть не знаю… Я в тому не дуже розбираюсь. Зараз, певно, поїду в той ресторан сам. Якраз до одинадцятої приїду. Треба спочатку розібратись з місцем.

 — Тоді я поговорю із співробітниками і спитаю їхню думку щодо того, щоб організувати програму свята самостійно, — сказала яю

— Просто знайди якогось хорошого ведучого, краще взяти профі… Але вони всі можуть бути зайняті… Бо ж за день важко когось знайти.

 — Так, зараз пошукаю, — кивнула я…

***

гортай далі, там продовження ------------>