23. Діана

Коли Мія сказала ці слова, про свою схожість на Данила, я розгубилася. Не знала, як відреагують його батьки. Раптом подумають, що я спеціально підмовила доньку так говорити? Що претендую на те, аби Данило всиновив Мію? 

Я легенько обняла Мію за плечі і пригорнула до себе.

— Не звертайте уваги, вона жартує, — сказала, знічено усміхаючись. 

— Чому? — тут же озвалась мала. — У нас однакові очі. Я не жартую. Навіть крапочки в очах! Я таких ні у кого не бачила, окрім нас з Данилом. 

— А ви дійсно схожі, — сказала Данилова мати, поглянувши спершу на Мію, потім на свого сина.  — Це ж треба, такий дивний збіг! 

— Це ж добре, — Данило усміхнувся. 

— Чому добре? — його мама трохи з підозрою глянула на нього. — Що ти маєш на увазі? 

— Ну, ми з Діаною разом, хіба погано, що мала схожа на мене? Думаю, для Мії це дуже добре, — пояснив Данило. 

— Тоді всі можуть думати, що це твоя дитина, — зауважила його мати.  — А щзо буде, якщо ви розійдетесь? Тебе будуть звинувачувати, що покинув свою дитину…

— Може, ми не збираємось розходитись? Мамо, чому ти завжди думаєш про якісь погані сценарії… — Данило зітхнув.

— Я не думаю про погане, просто стараюся бути реалісткою, — вона зітхнула. — Кохання часом проходить, а відповідальність залишається…

 — Може, краще не обговорювати це при дитині? — не витримала я. 

Може, здалася неввічливою, але бачила, яким напруженим стало обличчя Мії, здавалося, вона ледве стримувалась, щоб не заплакати…

 — Ходімо до столу, — мама Данила відразу вирішила перевести розмову на іншу тему. — Вже все готове, будемо  вечеряти…

***

Коли ми вже сиділи за столом, я все одно час від часу ловила на собі замислені погляди його матері, і це мені не подобалось. 

Здавалося, вона вже винесла свій вердикт щодо нас із донькою. і він був не надто позитивний. 

Коли настав час подавати солодке, вона звернулася до мене:

 — Діано, допоможеш мені принести торт? 

 — Так, звичайно, — я піднялася з-за столу. Серце забилося швидше, в горлі пересохло. Боялася почути щось на кшталт. що я не пара Данилу і маю розійтися з ним. 

Але вона нічого такого не сказала.

— Мій син, здається, серйозний щодо вас з дівчинкою, — вона зітхнула.

 — Так, він просто чудовий, дуже турботливий, — кивнула я. 

— Я не буду обманювати, я не в захваті. У нього ще мали бути свої діти… Та і взагалі, я сподівалась, що він обере когось з нашого кола… Але я не можу йому вказувати в цьому.

 — Але якщо в мене вже є одна дитина, це не значить, що я не захочу більше мати дітей, — сказала я схвильовано. 

— Тобто, ти хочеш дітей від мого сина, я правильно тебе зрозуміла? — перепитала вона.

 — Ну, якщо ми будемо разом і якщо він захоче дітей, — швидко сказала я, щоб вона не подумала, що я намагаюся таємно від Данила завагітніти. 

— Зрозуміло, — вона кивнула. — Але ж ви не будете з цим дуже поспішати? Спочатку треба впевнитись, що ви точно підходите одне одному, а не це просто пристрасть, яка швидко пройде.

 — Так, звичайно, нам потрібно ще краще пізнати одне одного, — кивнула я.  — Знаєте, я народила Мію так рано, хоч і не шкодую про це, бо дуже її люблю. Але тепер, маючи такий досвід, обережно підходжу до питань планування сім’ї. Поки ми на сто відсотків не переконаємось, що підходимо одне одному, про дітей не буде йти мова…

7RMHl36n назва буде в тгк двійки букнет в 22.00

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!