22. Данило

Я налякав її. Або вона просто ні про що таке зі мною не думала. В будь-якому разі, я облажався. 

Вже було не до вина і такого іншого. Тож я вирішив поїхати додому. Встав з дивану і сказав: 

— Я, певно, поїду, вже все ж пізно. 

— Ти не образився на мене? — вона зазирнула мені в очі. 

— Ні, не образився, — я похитав головою. — За що тут ображатись? Все нормально. Сподіваюсь, ти теж не образилась. 

 — Ні, нічого такого. Ти мені дуже подобаєшся, — раптом випалила вона. — Просто я занадто серйозно ставлюся до всього цього… Ну, через певний досвід…

— Тебе хтось образив? — зрозумів я. — Батько Мії?

Вона нічого не відповіла, лише якось невпевнено знизала плечима, і її обличчя посумнішало. 

Може, вона все ще кохає того чоловіка і тому зараз мене відшила?

Я зітхнув від цієї думки. 

— Добре, вибач, що розпитую. Дякую за вечір, — я взяв мобільний, який лежав на столику і відкрив додаток таксі, бо все ж випив вина. — Завтра приїду сюди за машиною, можу вас підвезти зранку.

 — Буду дуже вдячна, — усміхнулась Діана. — Дякую за чудовий вечір!

Я пішов до виходу, Діана провела мене до коридору, коли я вже виходив, вона легенько торкнулася губами моєї щоки. 

— Бувай, Діано, — попрощався я і пішов…

***

Наступного ранку я дійсно заїхав за ними. Ми спочатку відвезли малу в садок, а потім поїхали на роботу. 

Я чомусь після вчора не знав, про що говорити. Почувався якось по-дурному. 

Діана сама перервала мовчану вже коли ми майже приїхали до офісу.

 — Мені дуже незручно за вчорашній день, — сказала вона. 

— Ти мені нічого не зобовʼязана, тож не видумуй, тобі не має бути незручно, — хоч я і казав це, не зміг втримати зітхання. Все ж, я був не надто хорошим актором, мені дійсно було шкода, що вчора так все вийшло.

— Я бачу, що ти засмутився, — тихо сказала вона. 

— Навіть якщо так, це не твоя провина, — я знизав плечима, якраз запаркувався на паркінгу в цю мить. — Ми ж просто граємо пару. Не варто переходити межі, певно. 

 — Так, мабуть, — вона зітхнула. 

— Ходімо, попереду ще робочий день. Якось його відпрацюємо і поїдемо до мами на вечерю. Принаймні, смачно поїмо, вона в цьому дійсно профі, — я усміхнувся. 

 — Добре, — Діана усміхнулась мені у відповідь. — Сподіваюся, все буде добре... 

***

На роботі ми ні про що зайве не розмовляли. Власне, як і після неї. Все одно між нами повисла ця незручність, і як ми обоє не намагались зробити вигляд, що її нема, вона не зникала. 

Ми ще заїхали за малою, а потім направились до моїх батьків. На шляху прикупили пляшку вина та мамині улюблені цукерки. 

Коли приїхали на місце і зайшли до будинку, батьки нас вже зустрічали. 

— О, яка гарненька дівчинка! — сказала мама, побачивши Мію. — Як тебе звуть? 

Мені трохи відлягло від серця. Все ж, може все буде не так погано, може цей вечір пройде нормально? 

— Мія, — мала трохи сховалась за Діану і тільки очі виглядали з-за її спини. 

— Гарне імʼя, — вона усміхнулась. — Ти схожа на маму, хоча певно і від тата щось є? Ти його знаєш?

— Мамо, навіщо ти це починаєш, — я ледь насупився. Все ж, ні, не пройде все нормально, мама як завжди, щось придумала… 

А мала тим часом видала:

— Мені здається, я схожа на Данила! 

Діана відразу розгубилась, а я чомусь усміхнувся. Мені хотілось, щоб вона була схожа на мене, а не на якогось мужика з минулого Діани… Хай це і було неможливо…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі! Також маю свій телеграм-канал @booknet2VM, де публікую візуалізації, спойлери та розповідаю про себе і процес письма, посилання в прикріпленому комертарі