Три роки потому

Зморшкувате обличчя знахарки наблизилося до неї. Вона втягнула носом повітря:

— Ох, чую його, чую. Принишк, бо мене боїться. Але дуже злий і жадає крові.

Стара обійшла дівчину по колу. Її тіло покрутило віком і болячками, але хода була хоч і хиткою, але впевненою. Здавалося, силові імпульси розліталися з-під ніг при кожному кроці.

— То ви зможете витягти його з мене?

— Зможу, — похитала головою. — Тепер зможу. Я давно за тобою стежу, дочко. Чекала, коли здолаєш свою внутрішню темряву.

— Що ви маєте на увазі?

— А що, тяжко було не приректи на смерть подругу? Ти тоді майже програла своє право на мою поміч.

Наталя згадала, як попросила у духа вбити Аню. Чекала ночі з нетерпінням, але так і не змогла заснути. А на ранок усвідомила, якого лиха заледве не накоїла. Розуміла, що досі здатна на це, тому втекла без прощань і до університету вже не повернулася. Пообіцяла собі триматися якнайдалі від людей, поки не вирве з себе демона. І ось цей шлях привів її до бабці Дарки, аж занадто схожої на стару зі снів.

Знахарка трохи поцокала язиком та взялася до ворожби.

За годину Наталя вийшла зі старенької хатинки. Чим далі відходила, тим сильніше розмивалися спогади про те, що відбувалося всередині. А коли опинилася за двором, то пам’ятала лише навіщо приходила.

Зіщуленій світлій душі вперше за життя стало вільно. Нарешті можна зняти фільтр з власних емоцій та думок і проживати всі барви життя без остраху.

Настав час відповісти на непрочитані повідомлення від Ані, привітати названу сестру з весіллям. А ще — пробачити мамі…