Тіні сплітали лиховісні візерунки на стінах. Мати й донька не хотіли вдивлятися в них, але не могли опиратися. Будинок не змінився, але здалося, що він припинив бути безпечним. Ніби щось зле переступило поріг разом з ними та почало обживатися, просочуватися всім своїм темним єством у кожну шпарину, склянку та навіть пил, що влігся товстим шаром аж на антресолі.
Того дня в дім занесли немовля.
— А я тобі говорила робити аборт.
— Припини вже мучити мене своїми ідіотськими забобонами! Будь-яка нормальна мати підтримала б доньку в такий важливий момент. Пораділа б появі онучки зрештою! Ти… Та ти…
Вона так і не змогла підібрати слова, в які помістився б весь той біль, що відчула, тому просто мовчки пішла до своєї кімнати. Дуже хотілося ляснути дверима так, щоб аж глина за шпалерами посипалася, але це розбудило б дитину.