коли віють холодні вітри
десь із півночі
чи зі сходу,
я згадую море,
воно у мені —
частина моєї природи.
коли віють холодні вітри,
приносячи запах солі —
прикликають з-під шкіри
сироти,
відкривають глибини болю.
коли віють холодні вітри,
відчуваю, як гаряче в стопи.
як пісок проникає крізь пальці,
захоплюючи,
лоскочучи.
коли віють холодні вітри,
закриваю очі і бачу,
як іду по мушлястому берегу
в пошуках камінця на удачу
коли вітер пронизує тіло —
відчуваю холодні бризки,
що летять на розпечену шкіру,
залишаючи соляні блиски.
коли віють холодні вітри,
десь із сходу, або із півнóчі —
мої сльози повернуться в море
і воно їх прийме охоче.
коли віють...
коли вони віють,
я на мить опиняюся вдома.
я не можу до тебе торкнутися,
море...
я боюся, що більше тобі знайома
хай вітри, що тепер долітають до мене,
крізь сотні чужих кілометрів,
принесуть тобі
мóю любов і прихильність,
що ніколи не зникнуть із серця.
ці вітри, прилітають до мене,
без тебе.
та зі звісткою і нагадуванням:
"пам'ятай, що ти донька моря,
мила
пам'ятай, що ти з солі і каменю,
пам'ятай, що ти з мушель і водоростей,
із крику мартинів і чайок,
із риб і молюсків на самому дні,
із відблисків сонця світанку.
пам'ятай, донько моря —
ти сила.
не позичена і не викрадена.
ти народжена морем,
мила.
і ним же плекана і викохана"
коли віють холодні вітри,
я чую тебе.
чую, море.
я досі твоя донька,
що лишила пів серця з тобою.
Відредаговано: 08.06.2026