16. Подивись на двері...

Коли я зайшов до зали, то побачив купу знайомих облич. Всі вітались одне з одним, я теж підійшов до більшості своїх знайомих і привітався. Потім побачив Андрія разом із дружиною. Андрій теж помітив мене і кивнув, щоб я до них підійшов.

Я підійшов до них:

— Привіт, ви рано, я думав, більшість прийде пізніше, — сказав я, простягнувши Андрію руку. 

— Не люблю запізнюватись, — відповів Андрій, потискаючи мою долоню. — Привіт.

— Добрий вечір, — привіталась Віта. 

— А ти що сьогодні сам? — запитав брат, озираючись навколо.

— Ну… Я ж казав, що батько Єви не в курсі, а він теж тут буде, тому у нас типу конспірація, — відповів я, усміхаючись.

— Ото у вас ігри, — Андрій теж усміхнувся. — О, до речі, он вони з батьком! 

Я прослідкував його погляд і дійсно побачив Єву.

Наші погляди зустрілись і вона ледве помітно мені усміхнулась. Я усміхнувся їй у відповідь.

— Палитесь, — Андрій тикнув мене ліктем в бік.

— Та ладно, не палимось, — я махнув рукою, настрій одразу покращився, коли я побачив її. — Піду освіжусь.

На цих словах я пішов до коридорів, встигнувши знов подивитись на Єву і кивнути їй в сторону дверей. 

Коли я вийшов, то вирішив почекати, я був впевнений, що Єва зрозуміла мій натяк. В коридорі практично нікого не було, тільки офіціанти інколи бігали туди-сюди. 

За пару хвилин я помітив, що двері відчинилися і вона, обережно роззирнувшись навколо, підійшла до мене. 

— Блін, дивитись на тебе і не підходити дуже дивно, — сказав я, беручи її за руки і затягуючи за колону, де нас було майже не видно.

— Я ледве витримала, — промовила вона. — Не люблю прикидатися, хотілося всіх покинути і піти до тебе…

— Ну, сподіваюсь, скоро нам вже не доведеться ховатись, — відповів я, цілуючи її долоню. — Хочу вкрасти тебе звідси…

— Але я маю повернутися до батька, бо й так сьогодні викликала його невдоволення, — зізналася вона. 

— Що сталось? — поцікавився я. 

— Та якось все останнім часом ніби за законом підлості відбувається… Спершу той автор, ну я тобі розповідала… Потім, коли ми їхали в машині, я вирішила, як ми і домовлялися, натякнути батькові, що в мене є хлопець, і сказала, що він, ну, тобто, ти, теж працюєш в видавничій сфері. А батько прямо вчепився в мене, щоб я назвала твоє ім’я…

— Він, мабуть, не зрадів такому повороту, — усміхнувся я. — Хотів би одразу викупити моє видавництво, це було б в його стилі!

— Так, він мені доводив, що якщо мій обранець займається будь-яким іншим бізнесом — це нормально, але одна згадка про видавництво викликала в нього напад паніки… Чомусь він дуже боїться, що хтось захоче заволодіти його дітищем…

— Думаю, він більше переживає за тебе, ніж за своє "дітище". Все ж, ти його єдина донька, я його розумію в цьому плані. Я б теж був проти, напевно… — зізнався я. — Він не хоче, щоб хтось обманув тебе.

 — Але ж ти не такий, я йому це й сказала… Ну він ніби сяк-так примирився з цією думкою, так тут ще хазяйка нашої квартири об’явилася і підлила масла в вогонь! 

— Уявляю, що буде, коли він дізнається, хто я, ото буде шуму, — я засміявся. — Стоп, а хазяйка тут звідки?

— Ну, її чоловік якось пов’язаний з батьковим бізнесом, я точно не зрозуміла, як, але вони знайомі… І от вона така до мене: “О, Євочко, рада тебе бачити! А де Матвій?”

— Вона і по імені мене назвала? — я знов засміявся. — І твій батько не запідозрив?

 — Ну він мене спитав, чи це мого хлопця звуть Матвієм, я сказала, що так. А він якось так підозріло на мене поглянув, але, видно, при свідках не хотів піднімати цю тему. Я сказала, що в тебе справи, туди-сюди, але потім страшно переживала, що вона тебе тут вичепить і приволоче до нас з батьком, ото був би скандал… Та вона, на щастя, переключилася на якихось інших знайомих…

— Ну, пощастило, реально, — погодився я. — Але від твого батька тепер можна чекати чого завгодно… Треба розказати йому якомога швидше. 

 — Так, я думаю на днях треба призначити зустріч, щоб зустрітися усім трьом — тобі, мені і йому, і поговорити відверто про все. 

— Радий, що ти більше не відкладаєш цю розмову… Ну добре, давай з усіма ще годинку-півтори побудемо, а потім, наприклад, о десятій, я буду чекати тебе біля запасного ходу з готелю, втечемо додому, як тобі ідея? — запитав я. 

— Тільки треба подумати, як пояснити цю втечу батькові… — замислено промовила вона. 

— Ну, це вже на тобі, я точно зараз не зможу йому нічого пояснити, — усміхнувся я. — Зато коли будемо зізнаватись, я візьму вогонь на себе, обіцяю.

 — Добре, домовились, — вона чмокнула мене в губи. — Тоді я побігла, бо нам небезпечно тут стояти так довго. До десятої? 

— До десятої… — я швидко чмокнув її в губи…

ЄВА

Я ще трохи походила по залі, поспілкувалася з татовими знайомими, але насправді ловила себе на тому, що постійно поглядаю на годинник, мріючи,  щоб швидше настав призначений Матвієм час.