13. Найщасливіші дні І справи родинні

Наступні дні, певно, були одними з найкращих в моєму житті. Ми разом прокидались, по черзі готували сніданок, приймали душ, поступово налагоджували побут. Ми якось взагалі не ділили зобовʼязання, все виходило дуже природньо. Коли в мене був час, а Єва затримувалась у видавництві чи мала займатись навчанням, я міг спокійно поробити сам хатню роботу чи приготувати вечерю. Більше того, мені самому цього хотілось, хотілось зробити так, щоб їй було добре зі мною, але й сама Єва не відставала і робила те ж саме. Коли до нас приїхав закордонний автор на підписання договору і довелось йти бухати на півночі, показувати йому місто і все таке, Єва не образилась чи щось подібне, хоча я за це переживав. Навпаки, вона заздалегідь допомогла мені з одягом, все підготувала, хоч я і не просив. Але вона бачила, що в мене була справжня запара перед його приїздом, і сама прийняла таке рішення. 

Кажуть, що коли людина щаслива, то час йде непомітно, ось і цього разу це сталось. Дні пролетіли як мить і вже зараз ми підʼїжджали до церкви, в якій мали хрестити мою племінницю. 

— Соромно визнавати, але я навіть ніколи не бачив її за весь цей час, не цікавився, як її здоровʼя і тому подібне, — сказав я, коли вже припаркував машину. — Може, приїхати було не такою хорошою ідеєю, бо я не був хорошим дядьком, може я не маю права тут бути, чи щось таке. 

— Не кажи так, Матвію, — Єва взяла мене за руку і зазирнула в очі. — Якщо ти хочеш цього, щиро хочеш привітати, побачити свою племінницю, і тебе запросили, то ти мав приїхати. 

— Не хочу зіпсувати свято, — я зітхнув. — Бо ж колись я дійсно не раз ставив палки в колеса Андрію і його дружині. 

— Якщо ти шкодуєш про це, то можеш про це сказати братові, — запропонувала Єва. — Повір, щирість завжди зближує людей. 

— А що як він мені не повірить? Або я знов скажу щось не те, в мене таке буває, — зізнався я. — Хоча зараз я не дратуюсь, як бувало раніше, коли я мав зустрітись з братом. 

— Все буде добре, ось побачиш, — Єва переплела наші пальці. — Я думаю, твій брат теж можливо трохи хвилюється, це нормально. Але ви все одно брати, ви зможете зрозуміти одне одного.

— Ти в мене розумна не по роках, — я усміхнувся, подався вперед і чмокнув її в губи. — Добре, що ти в мене є, Єво…

***

— Привіт, — Андрій, зустрів нас із Євою на парковці біля церкви, виглядав схвильованим, але скоріше в позитивному, аніж негативному сенсі, і це мене трохи підбадьорило. — Ви молодці, прийшли вчасно, ще навіть батьків нема! — сказав він дещо схвильовано і простягнув мені руку.

— Привіт, — я потиснув його руку, а потім обійняв. 

Це вийшло якось на диво природньо, я навіть сам такого від себе не очікував. 

— Радий, що ти тут, — сказав він, коли ми вже відсторонились одне від одного, а потім подивився на Єву і простягнув їй руку. — Вітаю, я — Андрій, його брат, — він дружелюбно усміхнувся їй. — Дякую, що прийшли.

— Дуже приємно, дякуємо за запрошення, — Єва потиснула його руку. 

— Так, я на таких штуках ніколи не був, ти хоч поясни, який в нас план дій, і коли дарувати подарунки? І взагалі, я хочу побачити свою племінницю, вона вже в церкві? Ну і хочу ще поговорити з Вітою… Мені є що їй сказати, — сказав я серйозно. 

— Так, вони в церкві, — кивнув Андрій злегка стурбовано. 

— Єво, йдеш? — я подивився на Єву.

— Я зараз зроблю один дзвінок і підійду, — усміхнулась вона.

Єва була розумною дівчинкою і зрозуміла, що мені треба перекинутись з братом парою слів. 

Коли ми вже відійшли від Єви, я звернувся до Андрія:

— Пробач мені за все, якщо зможеш. Зараз я розумію, що був неправий з цією постійною заздрістю і нездоровою конкуренцією, і тим паче з деякими моїми методами. Мені дійсно шкода, — я зітхнув. — Ти ніколи не був винен у ситуації, що склалась в нашій родині, але мені було легше за все звинуватити саме тебе. 

— Я й не сподівався, що колись ти скажеш щось подібне, — сказав Андрій. — Чесно кажучи, я дуже радий. Мені завжди хотілось, щоб ми з тобою подружились чи хоча б в крайньому випадку просто потоваришували, бо не дивлячись ні на що, ми все ж брати. 

— Зараз я теж цього хочу, — зізнався я. — Тож, якщо ще не пізно, буду радий спробувати. 

— Вважай що пробуєш вже, — сказав Андрій. — Реально, я вже й не очікував, що це станеться, але ж краще хоч зараз, ніж ніколи. Я радий, що ти прийшов. І щодо твоєї дівчини, — він хитро усміхнувся. — Я в шоці, це вона певно тебе так змінила! Що з людьми робить кохання! Ще й така молоденька…

— Ти тільки при ній таке не кажи, вона трохи хвилюється за цей момент, ну не за нашу різницю в віці, як таку, а за те, як це сприймуть наші родичі, — я зітхнув. 

— Якщо що я сприймаю це позитивно, бачу, що вона реально вплинула на тебе. Хоча може не саме вона, а той факт, що ти закохався. Тож буду чемним, Єву не ображу, обіцяю… 

Майже всю розмову ми простояли біля церкви, так і не заходячи всередину. Але я розумів, що відсьогодні один з моїх гештальтів був закритий, і це було прекрасно. Ніби з душі впав якийсь камінь і стало дуже легко… Я відчував, що тепер моє життя стане ще кращим, хоча до того думав, що куди вже краще… Але виявилось, що є куди. Тепер я налагоджу стосунки і з родиною, і це прекрасно…