11. Будемо грати в шпигунські ігри?...

— Аж не віриться, що ти його уламала, — я провів кінчиками пальців по її оголеному плечу, ми були в моїй спальні і вже скоро Єві треба було додому… — Скоро нам не доведеться розʼїжджатись щовечора.

— Так, мене трохи мучить совість, що я сказала йому неправду… — вона зітхнула. — Але я сказала, що познайомлю його зі своїм хлопцем, ну що ж, може, колись це і станеться…

— То він вже знає, що в тебе хтось є? І відпустив тебе жити саму? — здивувався я.

— Ну я ж кажу, що збрехала, — вона хитнула головою, так що біляве волосся хвилями лягло на плечі. — Сказала ото, що в мене поки немає нікого, але коли буде, я його зі своїм хлопцем неодмінно познайомлю. Ну, колись же це трапиться, так що це не зовсім брехня, як ти гадаєш? 

— Напевно, — погодився я. — Точніше, трапиться це точно, я все ж не хочу, щоб ми надто довго переховувались. Ти казала, що підготуєш його. 

— Так, головне, щоб він бачив, що я серйозно ставляся до навчанння, до роботи. І що в нас з тобою також усе серйозно…

— Ну, це хороший підхід, — я поцілував її в щоку. — Поступово думаю все нормалізується. А поки що давай шукати нам нову квартиру… У тебе взагалі які побажання? Що там має бути? 

— Не знаю, — вона знизала плечима. — Може, щоб була якась кухонна техніка, посудомийка, пралка і все таке, бо, певно, в мене буде мало часу, я ж влаштувалася на роботу…

— Ну це само собою, — кивнув я. — А по кімнатам? Щодо твоєї роботи… Сподіваюсь, це не зашкодить навчанню. Хоча, думаю, від роботи користі насправді буде більше. 

— Навчанню не зашкодить, — усміхнулася вона. — Я працюватиму на батька, тож він сам буде постійно мені нагадувати, щоб я не відволікалася від навчання. 

— О, то тепер ти не тільки донька мого конкурента, ти й сама пішла в фірму конкурента, — я теж усміхнувся. 

— Що ж, тепер ти можеш говорити, що маєш свого інсайдера у фірмі-конкуренті, — таємниче сказала Єва. 

— Цікаво-цікаво, — я облизнув губу. — Будемо грати в шпигунські ігри? Чи, може, щось по типу Ромео і Джульєтти? Ті теж були з ворожих сімей.

— Я все ж сподіваюся, що наша історія буде не така трагічна, як у Ромео і Джульєтти, — відповіла Єва.  — А щодо квартири, то я досить невибаглива. Яку знайдемо, щоб не за всі гроші світу і з нормальними меблями і ремонтом, така й буде.

— Давай тоді переглянемо варіанти прямо зараз, і може завтра зʼїздимо подивитись? Я хочу, щоб ти переїхала якомога раніше…

 — Добре, я тільки за, — вона лукаво поглянула на мене. — Я теж цього чекаю з великим нетерпінням…

***

Мені аж не вірилось, що ось-ось і ми з Євою будемо практично жити разом. Ну, хоча ще не повністю разом, але принаймні ввечері не доведеться поспішати, щоб відвезти її додому, а це вже великий плюс.

Наступного вечора після нашої роботи ми зустрілись з ріелтором, яка показала нам декілька варіантів в двох сусідніх одне від одного ЖК. Ще один варіант я знайшов прямо по сусідству з моєю квартирою, але не знав, чи варто його показувати Єві, бо раптом це надто ризиковано?

— Ну як тобі ці квартири? — запитав я її, коли ми вже мали їхати на останню зустріч, я все ж організував перегляд квартири з мого будинку. — Є ще одна, мені вона дуже подобається, але…

— А чому “але”? — запитала Єва. — Якщо подобається, то треба брати…

— Вона в моєму ЖК, навіть планування квартири таке ж саме… І не доведеться довго ходити і їздити туди-сюди. Однак це ризиковано, — відповів я. 

 — Чому ризиковано? — вона знизала плечима. — Яке це має значення? 

— Думаєш, твій батько не прийде в гості? Чи щось таке… 

— А мій батько знає, де ти живеш? 

— Сподіваюсь, що ні, — я усміхнувся. — Ну в принципі, звідки йому знати… А якщо він буде йти, він же тебе казав попередить? То все має бути добре. Я якраз буду йти до себе раптом що. 

— Тоді це якраз плюс цієї квартири, — погодилась вона. — Коли батько подзвонить, ти підеш собі додому, і він нас не застукає…

— Добре, — я кивнув. — Тоді треба поїхати і подивитись ту квартиру прямо зараз…

ЄВА

Коли ми увійшли до квартири, вона одразу мені сподобалася. Була просторою, меблі гарні, сучасні, і вікна виходили на схід і південь, тож в квартирі було світло навіть у похмуру погоду. 

— Мене все влаштовує, — сказала я Матвію. — Особливо ліжко, воно таке велике. 

— Я теж одразу звернув на нього увагу, — Матвій усміхнувся і саме в цей момент до нас підійшла ріелторка.

 — Якщо вам сподобалася квартира, можете зразу оплатити оренду і отримати ключі, — затараторила вона. 

— Оформлюємо, готуйте документи, — звернувся до ріелторки Матвій. — Тобто, ми зможемо залишитись прямо зараз?

— Так, — вона кивнула і дістала з ділового портфелю якісь папери. — У мене все підготовлено. Всі умови вже в договорі. Ви платите за перший і останній місяці одразу, і ще даєте заставу в сумі одного місяця, це на випадок, якщо щось буде зламане. Але ця застава повертається при виїзді, якщо все добре.