10. Передчуття змін і обіцянка бути чемною.

Наступні два тижні я дуже багато працював, але незмінно зустрічався з Євою кожного вечора. Ми разом вечеряли, інколи ходили в кіно на не надто пізній сеанс, щоб її батько не нервував. До мене ще так і не заїхали, я сам наполягав на конспірації і тепер від цього реально страждав. Сьогодні я звільнявся дуже рано, о шостій, спеціально підігнав всі справи за попередні дні і тепер планував позвати Єву до себе.

Ми вже домовлялись, що повечеряємо разом, тож я поїхав на місце зустрічі, це був невеличкий автентичний ресторанчик італійської кухні. Коли я підʼїхав, Єва вже стояла біля входу.

Я вийшов з машини і підійшов до неї:

— Привіт, — я обійняв її і легенько чмокнув в губи. — Давно чекаєш?

— Тільки що підійшла, — усміхнулася вона. — Привіт!

— Це добре, — я теж усміхнувся. — Ну, ходімо….

***

Їжа в ресторані була дуже смачна і колоритна, не дарма я обрав це місце, мені його вже декілька людей радили. Коли ми вже доїдали, я подивився на Єву:

— Ще доволі рано, може, заїдемо до мене? 

— Добре, — вона ледь облизнула губи. — Але мені потрібно буде повернутися додому вчасно. Ми з батьком зараз у хороших стосунках, не хотілося б їх знову зіпсувати…

— Знаю, — я важко зітхнув. — Блін, я так сумую за тобою…

— Я теж дуже хочу, щоб ми поскоріше жили разом, — прошепотіла вона. 

— Це точно, тоді вже не треба буде постійно поспішати і переховуватись так сильно, — відповів я і підкликав офіціанта, щоб той нас розрахував.

***

— Єво… — я обійняв її за талію, щойно ми увійшли до моєї квартири, і одразу поцілував.

— Я так скучила за тобою, — вона пригорнулася до мене, обійнявши мою шию руками.

— І я, я теж дуже скучив, — я погладив її по спині. — Так важко постійно переписуватись і майже не бути на одинці… То кошмар якийсь, — я усміхнувся і зазирнув їй в очі.

— Зате ті миті, коли ми разом, відчуваються набагато гостріше, — вона торкнулася моєї щоки. — Може, колись ми згадуватимемо ці дні з ностальгією…

— Люблю тебе, — я поклав долоню поверх її долоні на моїй щоці, а потім підніс її руку до своїх губ і поцілував. — Хочу, щоб ми були більше разом… Хочу жити з тобою весь час. 

— Але я погано готую, — зізналась вона. 

— Я спец тільки по сніданках, — я усміхнувся. — Обідаю на роботі, вечеряю зазвичай або в ресторані, або замовляю щось додому. Ну, якось розберемось... 

— Я придумала вихід, — радісно прошепотіла вона. — Поки ще живу вдома, попрошу нашу домробітницю дати мені уроки з кулінарії, думаю, тато ще більше переконається, що я взялася за розум…

 — Це хороша ідея, — погодився я, облизнувши губи. — Блін, ти така класна, Єво… — прошепотів я їй на вухо. — І сама як якийсь десерт… Хочу цілувати тебе. 

— А ти майстер підлещуватися, — усміхнулась Єва. 

— Просто кажу правду, — я торкнувся губами її шиї, а руками почав гладити її талію та стегна. — Смачна… Дуже.

Вона зітхнула:

— Ти такий сильний, я в твоїх обіймах почуваю себе такою маленькою… Це дуже збуджує…

— Мене теж це збуджує, — зізнався я і зробив пару кроків по коридору. — Ходімо, зроблю дещо, що збудить тебе ще більше… 

***

— Може, все ж не підеш? — прошепотів я, перебираючи її волосся однією рукою і обіймаючи за талію іншою.

— Ми ж домовлялися, — нагадала вона. — Щоб не викликати підозр у батька, і він нормально сприйняв мій переїзд.

— Знаю, — я зітхнув. — Добре… Ходімо в душ. А тоді повезу тебе. 

— Боюся, що коли ми підемо в душ разом, то я точно запізнюся, — засміялась Єва.

— І то правда. Блін, хоч би він швидше вже був готовий тебе відпустити, — я чмокнув її в скроню. — Хочу засинати і прокидатись разом. Добре, йди в цю ванну, я піду в гостьову.

— Так буде краще, — вона повернула мені поцілунок. — Не сумуй. Скоро ми будемо вже постійно разом, і не будемо розлучатися. Хіба що коли ти йтимеш на роботу, а я — на навчання.

— Так, — я кивнув. — Скоріше б це вже сталось…

ЄВА

Наступного дня за сніданком я побачила, що батько перебуває в гарному настрої і вирішила спробувати щастя. 

— Як у тебе справи на роботі? — спитала я. — Якогось нового автора певно знайшов, що такий задоволений? 

— О так, це справжня зірка, — задоволено сказав він. — Прийшов до мене сам, сказав, що хоче видаватись у нас. Правда, він дивак. Ну але всі генії — диваки. Думаю, ми зможемо на ньому непогано заробити.

 — Кажуть, всі творчі люди — диваки, — знизала я плечима. — Але це добре, що в тебе гарно йдуть справи. Може, потрібна якась моя допомога, то кажи, ти ж знаєш, я хочу на практиці засвоїти видавничу справу, а то в універі нам розповідають лише теорію поки що…

— Ну, якщо в тебе багато часу, можеш піти попрацювати на півставки, — він усміхнувся.