9. Де ж ти так раптово подорослішала?

Так як ми поїхали до Одеси на вихідні, то сьогодні знаходились тут по суті останній день. Ми вже сходили на пляж і пообідали, і тепер мали вирішувати, що робити далі. 

— Блін, мені так не хочеться їхати назад до Києва, — сказав я, коли ми вийшли з ресторану. 

— А як же твоя робота? — усміхнулася Єва.

— Ну, робота роботою, але тут було дуже добре, хотілось би побути тут довше, — я зітхнув. 

— Мені теж треба в універ, а то я б залишилася довше… Та ми ж вирішили, що я маю бути слухняною дівчинкою…

Я взяв її за руку і переплів наші пальці.

— Так, це буде правильно, — я кивнув і побачив сувенірний магазин. — Може давай щось купимо на памʼять про цю поїздку? Я б хотів мати щось парне, поки ми житимемо окремо і зустрічатимемось таємно.

— Так, це класна ідея… Я теж хотіла б мати щось на згадку про тебе і ці дні, які ми провели разом.

— Тоді ходімо, — сказав я і ми рушили до магазинчику.

Це зайняло в нас буквально хвилину часу. Тут було мало людей, все ж, вже була осінь і туристів було менше, ніж влітку. 

— Обирай, що тобі асоціюється з цими вихідними, — запропонував я Єві.

— Може, якісь із цих фігурок, — вона показала на керамічні статуетки, які стояли на вітрині. 

— Давай, — погодився я і якраз побачив парну статуетку, яка складалась з двох половинок, котрі могли стояти як разом, так і окремо. — Дивись, вони можуть стояти окремо, поки ми будемо окремо. А потім поставимо їх разом.

— Так, це дуже символічно, — сказала Єва. 

— Я візьму собі дівчинку, а ти — хлопця. Будеш згадувати мене, — я засміявся. — Хоча, я хочу бачитись кожен день, не дам тобі забути про мене.

— Будемо влаштовувати побачення, — сказала вона, зазирнувши мені в очі. — Я вже в передчутті чогось незвичайного…

— Спробую не розчарувати тебе, — я продовжував усміхатись. — Ну, позустрічатись це взагалі хороша ідея. Майже всі пари починають з цього. До речі… Ти будеш моєю дівчиною?

— Прикольно, звичайно стосунки починаються з цього запитання, а продовжуються сексом, а у нас вийшло навпаки, — засміялася вона.

— Ну, коли ти погодилась їхати зі мною до Одеси, ми вже майже зустрічались, просто не обговорили це, — замислено сказав я. 

— Ой, ці всі обговорення — це лише формальність, — Єва махнула рукою. — Я ще тоді, коли ми з тобою їли суші, подумала: ні, я не хочу його бізнес, я хочу його самого… Але ти був такий суворий…

— Прямо суворий? — я знов усміхнувся. — Ніколи не думав, що виглядав суворим в твоїх очах. 

— Ще й яким! Я навіть трохи злякалася, що ти образився на мене, і що в нас нічого не вийде…

— А я й не думав, що вийде, після того, як ти відшила мене на тих побаченнях, — зізнався я. — Тому коли ми побачились знов, я не знав, чого чекати. А після зустрічі взагалі заборонив собі навіть думати про тебе.

— Через мого батька? — серйозно запитала вона. 

— Через нього, через свій вік, факторів було багато, — відповів я. — Але їх не вистачило… Не зміг не думати. Однак пообіцяв собі хоча б самому не шукати зустрічі з тобою.

— Бідненький, — вона погладила мене по голові. — Я навіть не думала тоді, що так сильно закохаюся в тебе… Зараз не уявляю, що ми б могли зовсім не зустрітися. 

— Так, — кивнув я. — Пощастило, що ти виявилась донькою свого батька і в нас виявились точки дотику, які змогли стати приводом для зустрічі.

— Розкажи мені про себе, у тебе були раніше стосунки? — несподівано запитала вона. 

— Серйозних не було, — я знизав плечима. — Були разові зустрічі, був період, коли я мав постійну партнерку, але без зустрічань. Однак саме стосунків не було ще з університету. 

— А чому? Ти ж такий привабливий, і гроші є? Вибач, що я допитуюсь, просто мені хочеться знати про тебе якомога більше…

— Ну, певно все тому що на той момент я був надто зациклений на роботі і на своєму батькові, — я зітхнув. — А ще на суперництві з братом. Було не до стосунків. Хоча, може тоді я просто не зустрів ту саму, не знаю. 

— Це добре, що не зустрів, і дочекався мене, — задоволено усміхнулася Єва.

— Так, тут я погоджуюсь, — я кивнув. — Все сталось так, як мало статись, без сумнівів.

— Все, що робиться, — на краще! Може, ми навіть будемо разом працювати, візьмеш мене до себе на практику? 

— Ти уявляєш, що скаже твій батько? — я засміявся. — Інколи в мене складається враження, що ти хочеш його позлити. 

— Я скажу йому, що кохаю тебе, — прошепотіла вона і поцілувала мене. 

Я відповів на поцілунок і відчув, що з Євою я дійсно став щасливим. Виявилось, що для щастя треба дуже мало, просто бути поруч з тим, кого кохаєш…

Я не знав, що буде, коли ми повернемось до Києва, але був впевнений, що тепер я її точно не впущу… Я хочу бути з нею і зроблю для цього все…

ЄВА

Коли за вікном машини я побачила вулиці Києва, то мені навіть стало трохи сумно. І хоча ми з Матвієм ще не розсталися, я вже спіймала себе на тому, що починаю думати про нашу наступну зустріч.