6. Поцілунок, люкс і рамки, за які все ж доводиться виходити...

Коли Єва подалась мені назустріч і відповіла на поцілунок, я був на сьомому небі від щастя. Хотілось вкрасти її, поїхати далеко і надовго, і щоб нам ніхто не заважав…

Я злегка притиснув її до себе, але за пару секунд все ж трохи послабив хватку і відірвався від її губ.

— Давно хотів це зробити, — зізнався я, усміхаючись. 

— Так чому не робив? — відповіла вона, дивлячись мені в очі.

— Тому що ти ще студентка, — не став приховувати я. 

— То й що, я ж повнолітня…

— Так, — я кивнув. — І ти можеш приймати рішення, як доросла людина. Тому я вирішив, що більше не буду стримуватись. 

— Мені хочеться, щоб ти завжди був відвертим зі мною, — сказала вона, як мені здалося, з ноткою смутку в голосі. 

— Я хіба був з тобою нещирий? — я торкнувся кінчиками пальців її щоки і продовжував дивитись їй в очі.

— Я інколи думаю, може ти робиш це все, аби просто помститися моєму батькові? 

— Чесно кажучи, коли ти призначила ту зустріч, я думав про те, що через тебе можна на нього вплинути і врятувати мій бізнес, — не став приховувати я. — Але щойно знов побачив, то в голові одразу зʼявились інші думки.

— Я теж спершу хотіла просто підтримувати з тобою ділові стосунки, — зізналася вона. — Але потім зрозуміла, що так не вийде…

— Знаєш, раніше я був не надто хорошою людиною, — зізнався я. — Тобто, заради своєї цілі я був готовий піти на багато що. "Ціль виправдовує засоби" — довгий час це був девіз мого життя. Але з тобою… Щось змінилось. 

— Я рада, — вона усміхнулася, торкнувшись пальцями моєї щоки. — Ти такий чудовий… Здається, я справді в тебе закохалася…

— Це добре, — усміхнувся я і подався вперед, до її вуха, після чого прошепотів: — Бо я вже давно в тебе закохався, з другої нашої зустрічі.

— Це тоді, коли ти забирав мене з нічного клубу? — засміялася вона. — О боже, я була геть п'яна…

— Ні, — я похитав головою. — В клубі була третя зустріч, Єво. Перша — на побаченнях всліпу, а друга — коли ми їли суші. 

— Ой, я забула про ті побачення всліпу, то була така дурна ідея! Але я рада, що пішла туди і побачила тебе.

— Сподіваюсь, різниця в віці не буде нам надто заважати, — я переплів наші пальці. — Все ж, головне — не вік, а те, що ми відчуваємо.

— Хочеш, відкрию секрет? У моїх батьків теж була різниця в віці, десять років, чи щось таке, батько був старший, але вони дуже кохали одне одного…

— Була? — перепитав я, а потім згадав, що там ніби була якась історія. — Пробач, певно, ти не хочеш говорити про це. 

— Та нічого, вона померла, коли я ще була маленькою… Мені її трохи не вистачає, але все ж минуло багато років, тому я можу спокійно про це говорити… 

— Ну, сподіваюсь, що зі мною у тебе стало на одну близьку людину більше, — я чмокнув її в маківку і пригорнув до себе. — Хочу, щоб тобі було добре, Єво.

— Дякую, — вона усміхнулася. — Ну що, поїдемо? Хочу швидше побачити море…

***

Коли ми знов сіли в машину і проїхали буквально кілометрів десять, Єва заснула. 

Всю дорогу я усміхався, як ненормальний… Взагалі не памʼятав за собою подібного стану. 

Коли ми тільки познайомились, я думав, що Єва надмінна і балувана, але насправді в душі вона все ще майже як дитина… Щира, мила, відверта, зі своїми проблемами і страхами. 

Все ж, на мені тепер була велика відповідальність. В якусь мить в голові навіть промайнула думка, що Єва, скоріш за все, ще дівчинка, і з чоловіками вона ще не зустрічалась. Тільки з хлопцями і без серйозних кроків, принаймні, так мені здалось. І від того ця відповідальність ставала ще більшою. 

Ці думки трохи витверезили мене від того ейфорічного стану, який був у мене в момент нашого зізнання одне одному. Мені треба бути поступовим і обережним. 

Завдяки тому, що Єва спала, я міг їхати доволі швидко, і вже за чотири години після зупинки ми опинились в Одесі. 

Я вирішив підʼїхати до пляжу і коли припаркувався, подався вперед і торкнувся губами її щоки:

— Єво, ми вже в Одесі. 

 — Супер! — вона поглянула в вікно. — Я заснула, треба було мене раніше збудити…

— Мені сподобалось дивитись, як ти спиш, — я усміхнувся. — Хочеш зараз на пляж? Чи спочатку заселимось в готель? В нас зараз є пару годин до того, як я маю піти до того письменника…

 — Давай швиденько заселимось і сходимо на пляж, — вона з ентузіазмом поглянула на мене. — Ну, якщо, звісно, встигнемо. Якщо ні, то вже після зустрічі з письменником…

— Давай, готель тут недалеко, — сказав я…

***

Коли ми припаркували машину під готелем і зайшли на рецепцію, нас зустріла молода привітна дівчина:

— Вітаю, ви бронювали номер? 

— Ні, — відповів я. — Коли я дзвонив позавчора, то мені сказали, що місць достатньо. І в той момент я не знав точно, коли поїду.