4. Справи клубні і твій єдиний недолік.

Таки мені не треба було погоджуватися їхати в той клуб і зустрічатися з Олегом. Він з самого початку, як ми пішли танцювати, почав розпускати руки і взагалі був “під градусом” і поводився  нахабно. А коли я сказала, що поїду додому, він прямо заявив, що не відпустить мене, і що я поїду до нього. 

Як назло, я не знала до кого мені звернутися за допомогою. В поліцію чи до охорони клубу? Але раптом про це дізнаються журналісти? Всі й так зараз звертали надмірну увагу на мого батька, а відповідно на мене. І будь-який скандал за моєю участю неодмінно дуже розгнівив би його. 

Звичайно, я могла набрати номер батька, але одна думка про те, що він дізнається, що я знову втекла з дому без охорони, була неприємнішою, ніж приставання Олега. Зрештою я сказала йому, що мені потрібно у вбиральню, і зачинилася там. Але він, незважаючи на те, що був п’яним, залишався досить передбачливим. І сказав, що почекає мене тут, в коридорі, аби я випадково не втекла додому. 

Я стояла в кабінці, тримаючи в руці телефон і перегортаючи список контактів. І тут око зачепилося за номер Матвія. Я подумала, що він — той, хто мені потрібен. Він достатньо сміливий і рішучий, а до того ж не спілкується з моїм батьком, і відповідно, не проговориться йому про мою витівку. Я ж навіть не проситиму його підвезти мене, тільки скажу, щоб вивів мене з цього клятого клубу, а далі вже сяду в одне з тих таксі, які завжди чергували на стоянці поряд із клубом. І все одно мені було соромно дзвонити йому, та я сказала собі, що не маю іншого виходу, і, замруживши очі, натиснула на виклик…

***

Коли ми сіли до машини Матвія, я раптом згадала, що збиралася брати таксі. Таки я чимало випила. Думки плуталися в моїй голові, світ перед очима був якимось розпливчастим. 

— Я поїду сама… — пробурмотіла я. — Таксі візьму…

— Ще чого, — буркнув він, заводячи машину. — Потім не доїдеш, будеш ще дзвонити, а я хочу нарешті виспатись. Тому довезу додому.

— Я тобі заплачу, — я й не помітила, як перейшла на “ти”.

— Гроші твого батька я не візьму ані у нього, ані у тебе, — хмикнув Матвій.

 — Мені подобається, що ти такий рішучий, — я немов почула свої слова збоку і подумала: “Ой, що це я верзу?”

— Добре, що я приїхав, бо ще трохи і ти сама кидалась би на шию тому придурку, раз верзеш подібне, — відповів він.

 — Просто я випила забагато коктейлів, — зізналася я. — Але зараз все минеться. 

— Випий зранку розсолу… Хоча, може такі мільярдерші, як ти, вдома подібного не мають, — він знову хмикнув.

 — Наша домробітниця дуже смачно консервує, — зізналася я. — Так що думаю, розсіл знайдеться. 

— Тоді тобі пощастило, — він зітхнув. — Добре, що про твого батька кричать з кожного кутка, я навіть знаю, де ви живете. 

 — Справді? — я засміялася. — А хочеш зайти на цей, як його… розсіл? 

— А то ти в такому стані, що ще й не згадала б… — продовжив він. — Що?... Хочеш, щоб мене вбили? Я ж тебе врятував.

 — Так вони вже, певно, сплять, — сказала я. 

— Мене не цікавлять пʼяні малолі… — він запнувся. — Пʼяні дівчата.

— Ну я вже майже твереза, — я справді відчула, як хміль потроху вивітрюється, і відразу мені стало соромно за свою поведінку. 

— Значить, це такий план мого вбивства, — сказав Матвій, зупинившись біля нашої вулиці і зазирнувши мені в очі.

 — Ой, вибач, мені шкода, що я тебе змусила приїхати, та ще й примусила слухати свою п’яну маячню… — я нахилила голову. 

— Я не міг не приїхати. Все ж, не хотілось би бути винним в твоїх проблемах далі, а вони б були, якби я не приїхав…

— Це правда, ти мене буквально порятував, як справжній герой, — я усміхнулася. 

— Навіть трохи шкода, що ти така мала, — раптом сказав він. — А, забий. Йди вже додому.

— Дякую, — я якусь мить дивилася на нього, розмірковуючи, чи не поцілувати його в щоку, але все ж не наважилася. — Добраніч, я пішла. 

— Напиши повідомлення, як будеш вдома, я тоді поїду до себе, — зітхнув Матвій.

 — Добре…  — я кинула на нього швидкий погляд і майже побігла до будинку. 

Коли вже заходила досередини, обережно відімкнувши двері своїм ключем, раптом побачила, що в кухні світиться світло. На мить завагалася, не знаючи, хто це, і побачила батька, який стояв з пляшкою води в руці і здивовано дивився на мене. Ото так не пощастило…

— Привіт, — сказала я і спробувала просковзнути до сходів, що вели на другий поверх, але перечепилась об килим і мало не зарила носом, дивом втримавшись на ногах. 

— Єво, якщо подібне продовжиться, я буду вимушений відправити тебе назад, до Англії, — зітхнув батько. 

— Та я була в подружки, — буркнула я. 

— Ти пʼяна, від тебе несе чоловічим парфумом, — батько зморщився. — І знаєш, мені навіть все одно якщо це десь вспливе. Але я не хочу, щоб ти спалювала свої найкращі роки на подібне…

— Просто мене підвіз один знайомий, — тут я затнулася, згадавши що машина Матвія ще скоріше за все стоїть на вулиці, бо ж я не надіслала йому повідомлення. Правда, з будинку її не повинно бути видно, і все ж…