10.Марго.

— Не розумію твоєї позиції, щодо Фелікса. Він досить щирий хлопець, і … — не встигла договорити, як подруга одразу відповідає в слухавку.

— Хіба ти не бачиш, що в його голові лише вітер ? Тобі цього не помітно ? — сердиться. — Мені не хочеться щоб ти з ним ходила на побачення, я боюсь, що це все погано закінчиться.

— А хто сказав, що я йду на побачення ? — здивовано запитую і приміряю нові білі шортики. — це звичайна зустріч, поспілкуватись, дізнатись щось нове…

— Твої батьки не будуть в захваті від твого вибору !

— Вони нічого не дізнаються, — відповідаю. — принаймі, поки що. До того ж ми просто друзі, нічого спільного між нами немає.

— Про друзів з закоханістю в голосі, ніколи не розповідають .. — переправляє мене.

Телефонна розмова з подружкою не була схожа на спокійну та приємну, а скоріш за все, я послухала лекцію, щодо відносин з Феліксом.

Чому Анфіса так категорично відмовляється підтримати мене в сьогоднішній зустрічі. Можливо Фелікс, саме той хлопець, який принесе мені щастя. А хіба найкраща подруга не повинна хотіти, щоб я була щаслива?

— Гаразд, роби як знаєш, але я тебе попереджала. Він мені здається несерйозним та зовсім не схожим на тебе. Ви як дві протилежності, а хіба це нормальний фактор для відносин ? — голос Анфіси спокійний та врівноважений, але відчувається нотка образи.

— Ще раз повторю, ми просто друзі. Про які відносини ти говориш? — наше спілкування з Феліксом знаходиться на початковому рівні, а про майбутнє мені зараз думати не хочеться.

— Добре я тебе зрозуміла… — тихий видих повітря. — Маргоша, я хочу, щоб в тебе все було гаразд, а людина поруч з тобою приносила лише радість та впевненість в завтрашньому дні.

Гарні слова промовила моя подруга, нехай так і буде.

В обідній час сьогодні було спекотно, тож добре, що Фелікс запропонував зустрітись близько о 18:00…

Тато як завжди на роботі, а мама вже встигла повернутись з приватних уроків психології.

Так, вона дуже полюбляє психологію, філософію і все те, що з ними повʼязане. Книги, лекції, конференції їй це все довподоби.

— Куди це ти зібралась ? — заходить до вітальні, де я біля дзеркала намагаюсь приміряти золоті сережки.

— Зустріч з друзями, — відповідаю.

Я доросла дівчина, невже повинна повідомляти про кожен свій крок?

— Цікаво, а де мій котик ? — одразу переключає свою увагу на нашого домашнього кота.

І це навіть краще, ніж я думала. Тепер мені не будуть задавати непрохані питання.

— Все, матусь, я побігла, — викрикую, і швидко взуваю чорні кросівки.

— А вечеря ? — дворецький запитує у мене.

Я зовсім не звертаю на нього уваги, і виходжу з подвірʼя. Буде їм, що обговорити з моєю мамою.

Вітер розвіває моє волосся, але спека все ж таки залишилась на вулиці.

Це і не дивно, другий тиждень літа…

Чекати біля свого будинку, байкера, який затьмарив мені очі, на думку Анфіси, було ризиковано.

Тому я повільними кроками попрямувала до продуктового магазину, неподалік жилого комплексу.

— В мене є декілька вільних хвилин, — прошепотіла.

Як я встигла, так швидко зібратись ? Сама не знаю, головне прибрати свою соромʼязливість та впевнено почувати себе поряд з хлопцем.

— Привіт, красуня, — біля мене зупиняється чорний байк. — чарівну посмішку маєш.

Ну знову ці компліменти, а мені через них ніяковіти…

— Сподіваюсь, жара трішки зміниться на кращу погоду.. — переводжу тему і підіймаю свої очі на нього.

— Ох, на мотоциклі зовсім не спекотно, лише вітер встигає роздмухувати волосся, — відповідає, а на його обличчі розгулює легковажна посмішка.

Слова найкращої подруги залишились в моїй підсвідомості, і тепер я намагаюсь найти для них підтвердження.

І тільки навіщо ?

Обійнявши міцно двома руками Фелікса, ми розігнались до такої швидкості, яка мені здається, ніколи і не снилась.

Моє серце почало вистрибувати з грудей, неначе птах, який намагається вибратися з клітки.

Але я зовсім не хотіла зупинити байк, не хотіла заперечувати Феліксу. Мені чомусь подобався цей адреналін, і я хотіла відчути нові емоції.

— Зупинимось біля магазину, — Фелікс допомагає злізти з байка.

— Хм, ти такий цікавий… — говорю сарказмом та поправляю свою зачіску. — а нічого, що ми могли зайти до магазину в моєму районі ?

— Тут смачніші смаколики, — посміхається. — не переймайся, я придбав все, чим би хотів тебе пригостити і сам поласувати. Але раптом, тобі не сподобається і ти не оціниш мої старання ? — підморгує. — Тому зараз ти скажеш, що тобі довподоби, і ми візьмемо ці покупки на пікнік.

— Ого, ти не казав, що сьогодні нас чекає пікнік на природі.

— А ти хотіла лише чаю випити ? — дивиться здивовано.

— Та ні, — ніяковію. — тоді ходімо за тортиком.

— Оо, ти теж ласунка і любиш солодощі ? — нарешті відчувається, щось спільне між нами.

Магазин всередині великих розмірів, і дуже просторий. А ззовні він виглядав доволі маленьким на перший погляд, тому я не очікувала побачити велику кількість відвідувачів.

— Які окуляри, — Фелікс звертає увагу на аксесуар. — приміряєш ?

— Спочатку ти, — посміхаюсь.

— Не можу тобі відмовити, — одягає чорні окуляри, і до речі, вони йому дуже пасують.

*****

— Мені здається забагато солодкого.

— А ти, що на дієті ? — починає сміятись, і ставить в корзинку з покупками шоколадне печиво.

Вийшли ми з магазину, і попрямували до мотоцикла. Фелікс обережно складав все в багаж, а я спостерігала.

Я мріяла якомога скоріше потрапити до території Гірських озер. Це місце славиться своєю нереальною красою, і хоча я чула це лише від оточуючих, хотілось побачити все на свої власні очі.

Якщо Вам подобається книга ставте лайки та додавайте в бібліотеку, щоб не загубити !:)

Дякую за підтримку

Як Вам новий розділ ? 
Як думаєте, що відбудеться на пікніку , і чи згодні