9.Фелікс.

— Кепські справи, невже настільки все серйозно ? — коротка телефона розмова, яка заводить в невідомість.

— Та чесно не знаю, ще не відомо… Сподіваюсь звичайних вивих ноги, і через декілька днів я знову повернуся до підготовки найважливіших перегонів … — голос Яна звучав різко.

Друг хотів якомога скоріше почути рішення лікаря.

— Перегони не настільки важливі, як здоров’я, — намагаюсь пояснити, але розумію, що на іншій стороні звʼязку мене ніхто не слухає.

— Взагалі не розумію як це відбулося… Так, швидкість перевищив, але як можна було не помітити яму на дорозі.

— Скажи дякую, що взагалі живий. Коли до тебе приїхати ? — виходжу на задній двір свого будинку.

— Я не збираюся залишатись на довго в цьому неприємному місці, — цей хлопець ніколи не любить, щоб його вважали слабким. Не дозволяє собі допомогти, і звісно ж про це і не просить.

— Приїжджати не потрібно, добре, що швидка забрала, — сміється, і вимикає розмову.

Я запалюю цигарку. Потрібно щось вирішувати з цією поганою звичкою, але трішки з часом. Не сьогодні…

Скільки собі повторюю, і все марно.

*****

Чому я вирішив приїхати до району Маргарити, невідомо. Але мене ніби тягне до цієї дівчини магнітом. Роблячи вид, що я звичайний незнайомець, люди все одно звертали на мене увагу.

— Вау, це твій мотоцикл ? — хлопчик десяти років хоче підійти до мене ближче, але не наважується.

Його портфель на плечах, виглядає більшим за нього.

— А чий ще ? — запитую з посмішкою.

— Крутецький, я коли виросту обов’язково такий собі куплю, — роззявив  рота. — я Денис..

Здається в мене зʼявляється новий друг.

— Фелікс, — відповідаю, і малий одразу робить крок вперед.

— Супер, який же він великий, — не може приховати своєї захопленості. — Я нещодавно фільм дивився про справжнісіньких байкерів, в них таке життя цікаве.

— Хм, — підіймаю брову. — цікаве та небезпечне. — пояснюю.

— Сподіваюсь ми ще колись зустрінемося, — тримається за рюкзак. — оце сьогодні друзям розкажу, вони будуть в захваті. — тихо шепоче під ніс.

— Який смішний, — з смішком в голосі говорю.

— А ти мене все ж таки переслідуєш, — ніжний дівочий голос.

Повертаю голову, і одразу закусюю губу від неочікуваності. Не думав, що за декілька хвилин перебування біля її жилого комплексу, вдасться зустріти Марго.

— Ти знаєш, це випадково.. — починаю виправдовуватися.

— Я помітила, що в твоєму житті все випадково.. І швидкість, і морозиво, — як же їй пасує коротка чорна спідниця.

Стрункі ніжки виблискують на сонці, а я ніяк не можу прибрати від них свій погляд.

— Досі ображаєшся на мій вчинок біля пляжу ? — поправляю волосся. — чесно не думав, що морозиво забруднить твою літню сукню.

— Не переймайся, образи не тримаю. Просто скажи мені, навіщо ти зʼявляєшся в моєму житті і різко зникаєш ? — дівчина підіймає свої великі очі, чекаючи відповідь на питання.

— В мене досить багато справ у клубі, і взагалі життя не стоїть на місці.

— Ото ж бо, моє теж, — вона відмикає свою сумочку і дістає сонячні окуляри. — а в моєму районі в тебе невідкладне діло ?

— Я не можу провести час в гарній місцевості ?

— Гарна місцевість це цегляні двох поверхові будинки та декілька магазинів ? — яка хитра…

— Виходить, що так, — дивлюсь як вона одягає окуляри. — тільки не вдавай вигляду, що не рада мене бачити ..

Вона одразу червоніє, на щічках зʼявляється ніжний румʼянець.

— Не очікувала тебе тут побачити от і все, нічого особливого…

— Дійсно, — сміюсь. — ти з прогулянки повертаєшся ?

— З чого ти вирішив, що я повинна тобі розказувати про це ? — чому вона змінила до мене своє ставлення ?

— Не розумію…

— І не потрібно, — відходить від мене, і скоріш за все прямує додому.

— Зажди, — йду за нею. — давай сьогодні зустрінемось ввечері біля гірських озер.

Найпривабливіше місце для побачення в нашій столиці.

— Гірські озера ? — бачу як на обличчі брюнетки зʼявилась зацікавленість.

— Так, все вірно… Поспілкуватись по душах та випити солодкого чаю.

— Де ми візьмемо чай ? — здивовано.

— Я все організую, — опиняюсь прямо перед нею, закриваючи дорогу.

— Мені потрібен час подумати.

— Гаразд … — погоджуюсь. — однієї хвилини вистачить ?

Маргарита починає сміятись. Її сміх здається таким рідним, знайомим..

— Можливо.. Але скоріш за все завтра.

— Чому не сьогодні ? — змінюю тон голосу.

— В мене є деякі справи, і вони досить важливі. Вже завтра обов’язково зустрінемось, тільки про гарячий чай не забудь, — погодилась, ну звісно як відмовити мені…

Самовпевнено, але ж правду не приховаєш.

Сідаю на свій мотоцикл, і відʼїжджаю подалі.

— Чудово, — радію нашій зустрічі. — цікаво, що там з Яном, — запитую сам себе.

І знову цей чорний джип, неподалік того району, в якому мешкає Маргарита. Зупинений біля торгового центру.

— Що б він тут робить ? Чи не забагато його я помічаю в нашому місці ? 

Обдивляюсь автівку. Хоча чому я витрачаю свої думки на багатого дядька, який навіть не захотів зі мною по чоловічому вирішити справу.

Немає часу думати про нього, коли в моєму житті і так достатньо важливих подій.

Зупиняюсь біля кафе, щоб випити кави. І раптом телефонний дзвінок з невідомого номеру.

— Не забувся про мене ? — хриплий чоловічий голос.

І телефона розмова обривається…

________

Як думаєте, хто саме зателефонував Феліксу ?

Ваша підтримка дуже важлива ! 
Підписуйтесь на автора та додавайте книгу в бібліотеку… На Вас чекає ще багато історій ! 
Дякую за прочитання ❤️