8.Марго.

Ми так давно не бачились з Феліксом, що я починаю втрачати свій жвавий настрій. Не можу сказати, що залежу від його присутності, але мені зовсім не вистачає його смішних жартів та нахабного погляду.

— Доню, що ти так довго робиш в ванній ? — мама голосно запитує, незважаючи на те, що ванна кімната на другому поверсі належить тільки мені.

— Зараз виходжу, вирішила змінити зачіску, — спокійно відповідаю. — чи зустрінемось ми сьогодні ? — останній раз дивлюсь в дзеркало, поправляючи свій чубчик, який закрив мені очі.

Після смачного сніданку, я як завжди хотіла почитати свою улюблену книгу з психологію. І мама дуже зраділа, але за хвилину до того, як я хотіла відкрити книжку, задзвонив телефон.

— Це до мене, — нервово викрикнула, ледве не впавши зі стула.

Мама звісно з здивуванням на мене глипнула, але нічого не відповіла.

— І знову не він... — подумала я, коли побачила на екрані ім‘я своєї найліпшої подруги.

— Ало, сьогодня нам терміново потрібно зустрітись !

— Гаразд, — одразу погоджуюсь, моя невгамовна подруга знову придумала план для цікавого проведення часу.

*****

— Фотосесія на берегу моря ? — відкриваю рот з подивом. — відколи це ти вирішила змінити свій вид діяльності та спробувати себе в ролі фотографа ?

— З сьогоднішнього дня, — посміхається. — мені батьки подарували професійну фотокамеру, в надії, що моє хоббі переросте в велике захоплення.

Так звісно, Анфіса полюбляє фотографувати кожну дрібницю, і їй вдавалось знайти якусь таємну деталь, яка приносила нове пояснення до зображення.

Короче кажучи, моя подруга бачить красу навіть в звичайнісінькій ракушці, яка непомітно лежить на сухому піску.

Ми живемо в столиці, і нам дуже пощастило, що саме в нашому місті має свій початок велике Червоне море.

— Вітер зненацька зʼявився, але він не завадить мені провести чудову фотосесію для найкращої подруги, — натякає на мене.

— Для подруги ?

— А що дивного ? Твоя синя яскрава сукня неймовірно пасує до затишної морської атмосфери, невже не правда ? — протирає обʼєктив камери, і знімає свої червоні босоніжки.

— Босоніж по піску ? — запитує.

— Авжеш, ти ж не хочеш погіршити стан свого взуття.

— Якби знала за твою сьогоднішню їдею, одягла б шльопанці для пляжу.. — тихо промовляю і вже уявляю, як опублікую на свою сторінку в соціальній мережі новенькі фотографії.

— Ще декілька моментів і все готово ! — останні кадри і я біжу на маленький місток біля моря.

— Ще тут сфотографуй ! — викрикую, моє плаття підіймається від вітру, і я відчуваю морську прохолоду.

— Вдалі фотографії, мені подобається, — Анфіса оцінює свою роботу. — скуштуєм морозива ?

— Лише хотіла тобі запронувати, — поправляю свій чубчик і навіщо тільки я його підстригла…

— Малинове, смачне, — куштую смаколик.

Йдемо по набережній, говоримо з подругою про дівчачі справи та секретики. В далечині чується звук мотоцикла, і все б нічого якби два байкера в шлемах не промайнули біля нас ж неймовірною швидкістю.

Я від неочікуваності відпустила морозиво на землю.

— Дідько, ще й сукня забруднилась, — швидко дістаю вологі серветки зі своєї сумки.

— Ой, йой … Дівчата що ж ви так необережно, — один із мотоциклістів повертається і знімає білий шлем.

Під ним ховався блондин з голубими очима, доволі гарний хлопець. Але в цю хвилину мені хотілось зіпсувати його настрій, як він це зробив із моїм.

— Ви не бачите куди їдете ? — подруга починає розмову.

А я лише кліпаю очима та намагаюсь зрозуміти чи інший мотоцикл не належить Феліксу… За одну хвилину неможливо було помітити.

І якщо це Фелікс, то чому він покинув свого товариша тут, а сам поїхав геть?

— Не ображайтесь дівчатка…

І це все ?

— Хейй, — повертаю голову і бачу перед собою Фелікса.

Все таки не помилилась…

— Тримай морозиво, — дає мені шоколадний холодний смаколик.

— Це хто ? — Анфіса нічого не розуміє, а я дивлюсь на Фелікса і починаю посміхатись. — ви знайомі ? — знову питання від подруги.

— Звісно, ти що про нас не розказала ? — Фелікс починає сміятись, а блондин який весь час знаходився поруч підморгує до моєї подруги.

— Анфіса, це мій знайомий…

— Просто знайомий ? — перепитує друг .

— Мені вони не подобаються, — шепоче подруга, поки два товариша переглядаються один з одним.

— Як вам ідея, провести сьогоднішній день разом ? Я до речі, Тімоха, — тримає поруч мотоцикл.

— Марго, йдемо звідси ! — подруга зовсім не хоче йти на контакт. — в тебе пляма вже майже висохла від сонця.

— Феліксе, дякую за морозиво, але нам час йти…

— Зажди, можна я хоча б тебе обійму … — він підходить ближче, поправляючи моє волосся.

Обіймає так міцно, ніби хоче показати мені всю свою силу.

— Твоя прикраса, — викрикує..

Не знаю як так вийшло, але мій ланцюжок не витримав напруги, і зірвався з моєї шиї.

— Що ж за день у вас такий, дівчата? — голосно запитує Тимофій.

— Все було добре, поки ви не приїхали, — Анфіса забирає з рук Фелікса мій ланцюжок. — в мене є знайомий ювелір, він полагодить.

— Я б міг допомогти, — у Фелікса округлюються очі. Він з особливою цікавістю розглядає річ, яка належить мені.

— Не потрібно, ми впораємося, — помічаю незадоволений погляд хлопця.

*****
Повернувшись додому мене чекала досить дивна розмова з батьками.

Тато незвично відреагував на проблему з ланцюжком, запевняючи мене, що це дорогоцінна річ, до якої ніхто не повинен доторкатись. Але чому ?

На це питання він не відповідав, лише натякав на те, що ця прикраса дуже дорога та важлива. Вона відіграє велику роль для нашої родини, і має значну памʼять про минуле.

Яке минуле, і що саме він не хоче мені розповідати ?

На цьому моменті наша розмова закінчилась і я зачинилась в своїй кімнаті.

Анфіса пообіцяла владнати мою проблему. І навіть встигла розповісти свою думку, щодо мого спілкування з байкером.