5. Фелікс.

Сьогодні весь день дивно себе почуваю. Перед очима час від часу зʼявляється довірливо усміхнена Марго. Її щирість та зацікавленість в мені, вперше за все моє життя викликає несумісні почуття. Чи то початок закоханості чи можливо, мені зручно використовувати дівчині, в ролі приємного співрозмовника.

Але все це незвично для мене. Я ніяковію від однієї згадки про неї, відразу зʼявляється посмішка на моєму блідому обличчі.

І все ж таки, її прикраса на шиї… Вона не дозволяє мені відпочити від минулого та далеких спогадів, які вже давно почали стиратись з моєї памʼяті.

Золотий ланцюжок куплений татом для подарунка своїй коханій дружині. Моїй матері. Тоді звідки в Маргарити дорогоцінна прикраса ? Можливо я сходжу з розуму, і не можу повірити в дивні співпадіння. Але раптом мої дитячі спогади вирішили пожартувати наді мною.

Я ще довго ходив по сірій кімнаті в надії отримати відповідь на своє питання. Воно мене мучало… І врешті решт, вирішив залишити все на своїх місцях.

Марго справжня красуня, розумна, щира.. Справжня мрія. Сподіваюсь наші дружні відносини знайдуть спільну дорогу, в нашій долі.

Планую сьогодні зустрітись з своїм найкращим другом, щоб поділитися своїми думками. Одягаю свій чорний шлем і прямую до крихітки.. До свого мотоциклу.

Вітер розвіває моє волосся, швидкість наповнює енергією моє тіло.

*****

— Ого бачу ніч в тебе весело промайнула, — заходжу в будинок до Яна  і відчуваю сильний запах алкоголю.

— Друже, цю ніч я запам’ятаю на довго , — сміється. — ти лише погляд, — показує фото красивої, рижоволосої дівчини.

— Це та краля, з якою ти нещодавно познайомився в клубі ? — перепитую, наливаючи води в стакан.

— Так, так. Саме вона, — забирає з моєї руки кришталеву склянку. — холодненька… — пʼє воду.

— Як тобі типаж скромної та ніжної дівчини ? — дивлюсь на Яна.

— Моя зі мною не була скромною, — на обличчі зʼявляєтьс хитра посмішка.

— Та я про свою знайому, — пояснюю. — зустрів дівчину, вона зовсім не схожа на інших. Мудра, цілеспрямована, наївна…

— Ого, Феліксе, це на тебе не схоже, — вдаряє по плечу та здивовано підіймає брови. — невже тобі цікаво з сірою мишкою ?

— Марго не мишка… — не можу порозумітись з своїми почуттями.

Я все життя вважав, що для кохання в моєму серці місця немає. Але коли вперше побачив Маргариту…

І все ж таки ні. Це не кохання, можливо зацікавленість не більше.

— Агов, ти мене чуєш ? — друг намагається повернути мене в реальність. — ти чого ? — голосно сміється.

Я відвертаю від нього обличчя та спрямовую погляд у відкрите вікно.

— Відпочив ти дуже непогано цієї ночі, — аромат алкоголю та цигарок наповнили кімнату. — навіть свіже повітря не допомагає прибрати твоє спʼяніння.

— Фелікс, вона така солодка, ніби спіла літня полуничка…

Ян все ніяк не може забути про свою нову подругу.

— Авжеш, полунички ти полюбляєш, — кидаю голосний смішок в його сторону.

— Що правда, то правда, — закидає ногу на диван. — в тебе що там ? Є щось цікавеньке ? Шатенки, блондинки ? Ти про якусь розумну дівчинку говорив… — запалює нову цигарку, незважаючи на те, що на підлозі валяється ще десять скурених.

— Ти назвав її сірою мишкою…

— Можливо трішки перебільшив, — по його погляду не скажеш, що він жалкує про свої слова.

— Так, Марго не з нашого оточення… Примірна відмінниця з правильними поглядами на життя… — продовжую.

— Охо хо , — починає кашляти від неочікуваності. — Фелікс, сьогодні не перше квітня, і навряд чи день жартів. Ти не схожий на хлопця, який здатен кохати.

— Ось в цьому і проблема, — сідаю поряд з другом. — я не можу порозумітись зі своїми почуттями. Боюсь, що здатен обпекти тендітне серце.. — пояснюю і помічаю зацікавлений погляд Яна.

— Тоді це не твої проблеми, — підіймається з дивану і в мить хапається за голову. — ох, дідько.. Напевно, все ж таки вчора перебрав з алкоголем.

Підходить до відчиненого вікна, нахиляється на підвіконня, ніби збирається вистрибнути.

Нічого з ним не станеться, його будинок має лише один поверх, тож синяки йому не загрожують.

— Намагаюсь вхопити свіжого повітря, — нарешті повертає обличчя до мене. — друже, спілкуйся з кралею стільки часу, на скільки тебе вистачить. Обіцяти їй щось ти не зобовʼязаний. А її фантазії та надії, то вже інша справа… — позіхає та прикриває рукою свої нахабкуваті вуста. — справа, яка тебе не цікавить.

— Можливо ти маєш рацію, — повністю погоджуюсь з думкою мого найліпшого друга.

— Випʼємо ще трішки ? — він ледве робить крок, намагаючись втримати рівновагу.

— Здається тобі досить, — відмовляюсь.

Ці посиденьки нагадують мені про моє дитинство.

Коли батько був живим до нас додому, дуже часто приходив його найкращий друг. Він був веселим та радісним чоловіком, постійно розповідав жарти та не забував сміятись з них.

Я зовсім не можу згадати його імʼя та обличчя можливо, час стер його з моєї дитячої памʼяті. Але їх дружба була досить міцною.

Мені здавалось, що товариш мого батька був прикладом справжнісіньких довірливих товариських відносин.

Все б нічого…

Якби одного вечора приятель тата перестав приходити до нашого будинку. Ні через день, ні через тиждень.

Він ніби зник з нашого життя, розмови про нього закінчились рівно тоді, коли я бачив його обличчя в останнє.

— Трішечки рому і лимончик для присмаку, — сміється Ян.

А я навіть не помітив, що ще досі знаходжусь на дивані, тримаючи в руках пожовклу цигарку, яку запалив без жодних роздумів.

— Феліксе, брат… — стурбовано дивиться, попри свій спʼянілий стан. — якщо щось трапилось, ти завжди можеш зі мною поділитись. — від хлопця віє перегаром, але мені це зовсім не заважає.

— Все гаразд, — видихаю сухість сигарети. — мабуть не виспався чи що… Хоча це тобі сьогодні не давали всю ніч спати, — повертаюсь з жартами в розмову.

— Мм, так… — помітно, як друг поринає в свої далекі, таємні бажання і спогади.