4.Марго.

Останні весняні дні. Я сиджу на світлій, просторій терасі. Спостерігаю за робою нашого садівника. Який обережно, клопіткими рухами висаджує вічнозелені туї. На нашому приватному подвір‘ї розмістився великий дивожний сад. Моя мати дуже любить рослини та квіти, кожен кущик та яскравий бутончик покращує їй настрій кожного дня.

— Маргарита, які плани на літо ? — запитує мама та лагідно гладить нашого домашнього кота Тома.

Вона постійно купує для нього найдорожчі товари. Найкращі, найсмачніші делікатеси для котів, гарненький одяг та найцікавіші іграшки. Томик дуже щаслива тваринка, хазяйка пильнує за ним кожної хвилини, а він у відповідь муркотить та перевертається з бочка на бочок.

— Хочу пройти практику в приватній фірмі, щоб отримати досвід в майбутній професії, — відповідаю і продовжую пильнувати за роботою садівника.

Я народилась в заможній родині, з дитинства мною опікувалась нянька, тому що батьки постійно були зайняті роботою. Але вони приділяли мені достатньо уваги, купували дорогі речі та виконували всі мої забаганки.

Тож не дивно, що в нашому велику маєтку живе дворецький. Він тільки що вийшов на двір з будинку, оглянув уважно територію і пішов до паркану. Ніби йому вже було відомо, що за лічені секунди продзвенить дзвінок, який приєднаний до хвіртки.

— Цікаво хто це… — виглянула мама та обережно поставила Тома на підлогу.

— Не знаю, — тихо відповіла я.

Дворецький з кимось поспілкувався, і одразу в його руках опинився величезний букет білих троянд.

— Яка краса, — мама не стрималась і швидким кроком попрямувала до Леоніда.

Саме так звали нашого помічника по дому.

— Від кого це ? — було добре чути питання.

— Курʼєр привіз, — глипнув на мене. — тут листівка.

Мама щиро посміхнулась та підморгнула мені. Напевно подумала, що це мій таємний прихильник.

Я лише засміялась у відповідь. Але мені було нестерпно цікаво, від кого ці квіти. І кому саме їх адресували.

Леонід впевнено підійшов до мене і вручив букет. Я ледве втримала його, тож він одразу побіг за кришталевою вазою.

— Вже й хлопець зʼявився, а ти все приховуєш від мене з батьком, — мама сказала з жартом в голосі.

— Чесно, мені не відомо хто саме здійснив цей сюрприз, — руки тремтіли поки я розгортала білий папірець з невідомим записом.

« Дізнатись твою адресу було не просто, але я впорався з цим завданням. Чекаю тебе біля озера в парку, яке знаходиться неподалік твого жилого комплексу»

— Фелікс ? — одразу прикрила рукою усмішку, яка зʼявилась на моєму обличчі.

— Ну що там ? — мама намагається зазирнути в лист.

— Одногрупник… — навіщо збрехала ?

Хоча рано говорити правду, можливо цей парубок знову жартує наді мною.

— Отакої, напевно розумний як і ти, — вона лагідно обійняла мене та подивилась в очі.

Мені чомусь дуже хочеться побачити Алекса та поговорити з ним, але чи варто ?

Можливо, не потрібно повʼязувати своє життя з ненадійним хлопцем, в якого в серці блукає тільки холодний вітер. Хоча раптом він зовсім не такий, і насправді щирий та надійний.

Я довго вагалась чи йти до нього на зустріч, але коли підійшла до дзеркала і побачила своє щасливе відображення та очі в яких запалився вогонь. То одразу без сумнівів побігла до шафи, обирати найкрасивіший наряд.

В мене дуже багато різного одягу, більшість із нього стриманий і елегантний. Для сьогоднішньої зустрічі, я обрала легку, весняну сукню з принтом квітів.

— Ти куди ? — запитала мама, коли я швидко почала обирати босоніжки до свого образу.

— На побачення, — вирішила одразу сказати правду.

— Ох, донечко, — вона посміхнулась і з любовʼю подивилась на мене.

*****

Доходжу до потрібного місця. Штучне озеро, хаотично розсаджені вічнозелені дерева. Моя тендітна сукня гармонійно вписується в навколишню квіткову красу.

— Неймовірно, — промовляю та вдихаю ніжний аромат квітки, яка росте неподалік мене.

— А мій букет тобі сподобався ? Чи ти любиш польові квіти ? — неочікувано запитує в мене мужній голос.

Я бачу перед собою гарного молодого хлопця, і йому дуже пасує імʼя Фелікс. Настільки замріялась, що навіть не почула звук мотору мотоцикла.

Хлопець посміхається та підходить до мене ближче.

— Тобі дуже пасує ця сукня, — через комплімент, я починаю соромʼязливо закручувати руками, своє чорняве волосся.

— Дякую за троянди, — підіймаю очі. — вони чудові.

На обличчі Фелікса починають грати скули. Брови впевнено підіймаються. І я одразу роблю крок назад.

— Розкажи більше про своє життя, — розпочинає діалог.

— Студенка, яка закінчила перший курс.. Майбутній архітектор, що ще цікавого можна розповісти ?

— Хм, — починає сміятись. — та будь що, мені цікаво кожна історія, якою ти б хотіла поділитись. — йдемо до найближчої лавки. — Ось я наприклад, обожнюю мотоцикли і все, що з ними пов’язане. Впевнено відчуваю себе в середовищі свободи та драйву.

— Ти вільний, а я ні, — тихо промовляю.

— В тебе є хлопець ? — округлює очі.

— Ні, ні — розтягую посмішку. — не те, мала на увазі. Я залежу від своїх очікувань, щодо свого майбутнього.

— І чому ж ? — вдивляється в мій погляд.

— Я не повинна підвести батьків, які все моє життя, намагались зробити з мене найщасливішу дитину.

Він раптом опускає свої очі.

— Щось не те сказала ? — перепитую, помітивши стурбований вигляд.

— Все добре, — дивиться на мою сукню, а потім підіймає очі. — я впевнений, що твоя родина пишається тобою. Сподіваюсь і мої…

— Чому сподіваєшся ? — намагаюсь дізнатись, хоть щось про його родину.

Але Фелікс вперто вдає, що не чує мого питання. Можливо він не хоче продовжувати цю тему розмови, тому не наважуюсь запитати знову.

За пів години нашого діалогу ми дізнались безліч цікавих фактів один про одного. Він розповів мені про закритий клуб байкерів, його участь в ньому. Небезпечні гонки та змагання. Моє життя здалося мені занадто спокійним та врівноваженим. Мені дуже б хотілось зазирнути на декілька хвилин в його буденність.