17. Головне не зірватися...

Кара

Коли я прийшла на роботу, відразу навалилося багато справ, тож не було часу думати ні про що інше. Але коли розпочалася обідня перерва, до мене підійшов шеф і сказав:

— Привіт, у мене тут є питання по твоєму першому дизайнерському проекту, але після обіду у мене купа зустрічей. Що як ми обговоримо його на обіді? В ресторанчику біля офісу? 

 — В принципі, я не проти, — кивнула я. 

— Тоді ходімо, тут можна дійти пішки…

Дорогою ми розмовляли про всяку всячину, виявилося, що у нас схожі інтереси, нам подобаються одні й ті ж фільми. 

Увійшли до ресторану і коли я в пошуках вільного столика озирнулася навкруги, то побачила того, кого б зараз не хотіла бачити — Лук’яна. Він сидів і рорзмовляв з якимось старшим чоловіком. 

Побачив нас чи ні? Здається, ні. В мене промайнула думка запропонувати піти в інше місце, але Олексій уже знайшов столик, покликав офіціантку, тож уже було незручно все відмінити…

Що ж мені робити? Я вже не могла думати про роботу, весь час поглядала у бік їхнього столика.  І раптом побачила, що Лук’ян дивиться прямо на мене. 

Механічно кивала у відповідь на пояснення шефа, а сама взяла телефон і написала Лук’яну повідомлення:

“Привіт, це ділова зустріч, щоб ти не подумав чогось такого…”

"Ага, разом з шефом ходите на обід, дуже по-діловому… Якби я пішов на обід наодинці з підлеглою, що б ти відчула?..." — написав він мені у відповідь.

“Мені було б неприємно, — зізналася я.  — Але це ж обговорення робочих питань і не більше, ти можеш це бачити.”

"Бачу, як він дивиться на тебе. Здається, що зараз поглядом роздягне…" — одразу прилетіло нове повідомлення.

Я зітхнула. Його впертий характер починав мене бісити. Сховала телефон і повернулася до Лук’яна спиною. 

Бачила, що його партнер уже вийшов (бо зараз я сиділа обличчям до дверей) , але що робить сам Лук’ян, не бачила, і не хотіла більше дивитися на нього, після того як він повівся так по-дитячому. 

А потім і шеф сказав, що обідня перерва закінчується, і нам треба повертатися до офісу. 

 — Так, авжеж,  — пробурмотіла я. 

Він розплатився, не давши мені покласти свої гроші. А потім ми пішли до виходу. 

Я до останньої миті очікувала, що Лук’ян покличе мене або підійде, але він не підійшов і нічого мені більше не написав. 

Друга половина дня, як на зло, тягнулася нескінченно довго. Зрештою я не змогла довго ображатися на Лук’яна і написала йому:

“Не ображайся, будь ласка, ти ж знаєш, що для мене важливий тільки ти.”

Він одразу прочитав повідомлення, щойно я його відправила.

Потім я бачила, що він пише щось у відповідь і нарешті мені прийшло це повідомлення:

"Ти йому подобаєшся і ходиш з ним в ресторани… Мені дуже неприємно, не буду приховувати. Може тобі і "важливий" тільки я, але чомусь ти була там з ним. Це неправильно — ходити в ресторан з тим, кому ти подобаєшся, коли в тебе є хлопець. Чи вважаєш, я неправий?" 

“Але я тут працюю, і коли мені кажуть щось робити, то я маю робити. Звісно, якби сказали щось неприйнятне для мене, я б такого не робила. Але ми всього лиш поїли за одним столиком, що тут такого страшного?” — написала у відповідь я. 

"Я тебе зрозумів. Добре. Завтра ж піду в ресторан зі своєю секретаркою", — відповів мені Лукʼян.

“Та будь ласка, йди. чи я тобі забороняю? Ти мене сьогодні забереш, як і обіцяв?” — вирішила, що зміна теми розрядить атмосферу, яка була досить напруженою. 

"Я їй якраз теж подобаюсь, тож це буде справедливо", — додав Лукʼян одночасно з моїм повідомленням. 

У мене аж сльози навернулися на очі. 

“Може, ти ще й переспиш з нею на зло мені? — написала спересердя.  — Тоді можеш не заїжджати, я сама доберусь додому.”

Лукʼян

Коли я побачив її відповідь, чомусь аж боляче стало. Ніби я відчув її біль. Це було дивне нове відчуття. Ні, я не хотів робити Карі боляче, нваіть якщо вона робила боляче мені. 

Але ці листування до добра не доводили, ми тільки більше сварились. Треба було поговорити вживу. Поки я думав, як краще сформулювати думку і не продовжити сварку, до мене постукала секретарка. 

Я якраз тільки-тільки прийшов з того ресторану. Майже зірвав зустріч через її клятого боса… 

— Вибачте, я намагалась перевести вам виклик, але ви не відповідаєте…  — сказала вона.

— Так, Ангеліно, заходь, слухаю, — я заблокував екран і перевів погляд на мою секретарку.

— До вас телефонує батько, — сказала вона. 

— Добре, зʼєднай, зараз візьму слухавку, — я кивнув.

Ангеліна вийшла і за мить службовий телефон знов загорівся з викликом, я звук так і не включив. Зітхнув і взяв слухавку.

— Так, слухаю, батьку, — відповів я.

 —  Андрій сказав, що ти був якийсь неуважний під час вашої зустрічі, — одразу почав батько.  — Знов якісь проблеми?

— Пробач, нічого такого. Я просто відволікся, — я ледь насупився і неохоче додав: — Там була моя дівчина зі своїм босом. Більше таке не повториться.

 — Я так і знав, що в тебе через неї будуть клопоти, — зітхнув батько. — Але взагалі-то я з іншого питання дзвоню. Незабаром у фірмі буде аудит, треба сказати бухгалтерам усе перевірити, щоб не було до чого приколупатися, і ти сам теж займися документацією. Бо вибори на носі, нам не можна допустити ані найменшої помилки.