15. Я хочу всього цього...

Я не розуміла, чому Лук’ян був такий набурмосений. Може, на роботі якісь проблеми? Хотілося підтримати його. Тому я й сказала, що він мені більше подобається. Це була правда, він дійсно був такий милий, навіть зараз, коли сидів насуплений. 

— До речі, я йому сказала, що зустрічаюся з тобою, — продовжила я. 

— Як у вас дійшло до подібної розмови в перший же робочий день? — здивувався Лукʼян. 

— Сама не знаю, ну Олексій сказав, що в мене красива обручка, а я відповіла, що це мені наречений подарував, ну тобто ти, — пояснила я. 

— Зрозуміло, — він кивнув. — Ну добре, я радий, що я тобі хоча б більше подобаюсь. Але те, що він тобі теж подобається, мені не подобається. Виявляється, я дуже ревнивий. Ніколи раніше за собою подібного не помічав.

— А мені приємно, що ти мене ревнуєш, — сказала я. — Хоча постараюся приводів не давати. Не хочу, щоб ти засмучувався. 

— Я знаю, що ти не така людина, яка буде щось крутити в мене за спиною, — сказав Лукʼян і припаркував машину біля ресторану…

***

Ми зайшли до ресторану і сіли за столик. Тут було дуже затишно, грала тиха музика, я налаштувалася на романтичну атмосферу.

 — Знаєш,  — сказала я, дивлячись на Лук’яна, коли ми випили трохи вина. — Я зараз думаю, що могла б залишити роботу, якби ти цього захотів…

— Ну, було б якось неправильно, якби я розпоряджався твоїм життям замість тебе, — відповів Лукʼян і взяв мене за руку. — Я хочу, щоб тобі було добре поруч зі мною. 

 — Мені добре, — я переплела наші пальці. — Тому що ми з тобою — на одній хвилі…

Він усміхнувся і подався вперед до моїх губ, прикриваючи очі, аж раптом ми почули жіночий голос: 

— Лукʼяне?! Це ти? 

— Аню? — Лукʼян відірвався від моїх губ і здивовано поглянув на дівчину.

Перед нами стояла дуже красива чорноволоса дівчина, вона вперла руки в боки і витріщалася на нас. 

 — Це та дівчина? З Тік-Току? — вона кивнула на мене. — Я думала, то якась постановка! 

 — Я не постановка, — обурилась я і показала їй обручку на пальці. 

 — Мені ти подарував обручку з меншим каратом, — сказала вона, тепер уже зосередивши погляд на Лук’яні. 

— Коли це я дарував тобі обручку? — Лукʼян насупився. — Ти просила каблучку, я тобі купив. Але це не було обручкою для весілля. 

— У вас все так серйозно?  — брови Ані поповзли догори. — Буде весілля? Я думала, що ти повернешся до мене, нам було так добре разом…

— Так, у нас все серйозно, — Лукʼян торкнувся моєї долоні.

 — Але вона  некрасива! У неї великий ніс! Могла б пластику зробити, мабуть, грошей немає? Хоче в тебе видурити побільше грошенят?

 — Гей. яке тобі діло до мого носа? — розізлилась я. — У тебе он все ненатуральне,  і груди теж! А в мене свої! 

— Такі маленькі груди, що Лукʼяну з ними взагалі робити, він не такі любить, а такі, як у мене! — не погодилась та Аня.

— Аню, не ображай мою наречену і взагалі, ти нам заважаєш, — Лукʼян насупився. — І я люблю груди Кари, вони найкращі, — він ледь усміхнувся, поглянувши на мене. 

Я теж усміхнулась Лук’яну. Його слова про те, що мої груди найкращі, змусили серце забитися частіше.  Вирішила, що коли буду не помічати його колишню, це зачкепить її більше, ніж будь-які інші відповіді. Так і сталося. Вона сердито пирхнула, щось пробурмотіла собі під носа і попрямувала до виходу з ресторану. 

 — Ура, ми перемогли, — тихо сказала я. 

— Кажеш, ніби тут якась битва була… — він обійняв мене. — Знаєш, мені теж  приємно, що ти трохи приревнувала… Може, подивимось кіно у мене?...

Я дійсно приревнувала його… ця думка була новою, несподіваною для мене. В його обіймах я почувалася захищеною від усього світу…

 — Добре, — погодилась, не роздумуючи. — Давай подивимось…

Лукʼян 

Я дуже хвилювався, коли ми зайшли до мене. Так, ми тільки тут були, але того разу все було інакше. Вона просто посварилась з батьками, а я її підтримав. А тепер вона цілеспрямовано їхала до мене. 

— У мене тут десь був попкорн в пачках. Там типу просто зерна в паперовому пакеті. Треба поставити їх в мікрохвильовку, як написано в інструкції, а потім відкрити пакет, — сказав, коли ми вже пройшли в квартиру. — Будеш попкорн? Чи замовити ще щось? Хоча ми ж тільки поїли ніби, має і цього бути достатньо…

Так, молов всяку дурню. Капець, ну чому я так хвилююсь сьогодні?...

 — Так, достатньо, — вона усміхнулась мені.  — Ми ж тільки що повечеряли…

— Добре, — я теж усміхнувся. — Ще треба обрати якийсь фільм. Давай поки я буду розбиратись з тим попкорном, обереш щось? Ходімо на кухню. Погуглиш фільми. 

Вона кивнула і ми пройшли на кухню, я дістав пачки попкорну, тут був один солодкий і один з сиром. Почитав інструкцію.

— Ну, ніби все просто, — я поклав першу пачку в мікрохвильовку і увімкнув її на потрібну потужність і час. Попкорн майже одразу став ніби вибухати в пакеті, ну так і мало бути.