14. Він залицявся до тебе?

КАРА

Перед початком першого робочого дня я трохи хвилювалася. Не знала, як мене сприйме колектив, чи не подумають, що я якась татусева донька. Хоча на роботу я влаштовувалася сама, чесно проходила співбесіду, ніхто за мене не просив. І все ж мій зовнішній вигляд міг видати, що я з заможної сім’ї.  Тому я постаралась вдягнутися скромніше. 

У приймальні Олексія я побачила секретарку, молоду білявку з довгим волоссям, яка уважно окинула мене поглядом з ніг до голови. 

— Доброго ранку, я нова працівниця, хочу дізнатися, які будуть доручення для мене, — сказала я. 

— Доброго ранку, мене звуть Наталя. Олексій Віталійович просив показати тут все, — сказала дівчина. — Ви будете на підхваті у дизайнерів, виконувати їхні доручення. 

 — Добре, дякую, — я усміхнулась. — Трохи хвилююся…

Цієї миті двері кабінету директора відчинилися, і звідти вийшов сам Олексій Віталійович:

— О, Карино, радий тебе бачити! — сказав він таким тоном, ніби я була його давньою знайомою. 

— Доброго ранку, — я усміхнулась. — Прийшла працювати. 

— Наталя зараз відведе тебе до дизайнерів, сподіваюсь, тобі сподобається у нас. 

— Я теж на це сподіваюсь, — я якось незручно повернулася і ненавмисне звалила склянку, що стояла на столі Наталі. Склянка впала на підлогу і розбилась. 

Я була готова крізь землю провалитися:

 — Вибачте, я все відшкодую, — видушила, боячись глянути їм у вічі. 

— Нічого, це ж просто склянка, — сказав Олексій. 

Він сів навпочіпки і почав збирати скло з підлоги. Я кинулася йому допомагати, і ми, одночасно нахилившись за уламком, вдарились лобами. 

Сьогодні точно був не мій день. Я б не здивувалася, якби мені сказали, що більше не потребують моїх послуг. Бо кому треба підлегла, яка не може кроку ступити, щоб не накосячити! 

 — Вибачте, будь ласка, — ще раз повторила я. 

 — Нічого страшного, кажуть, скло бʼється на щастя, — сказала Наталя. Вона взяла щітку і совок і підмела підлогу. 

— Так, не переживайте. памʼятаю, в мій перший робочий день я взагалі примудрився зламати клавіатуру, — усміхнувся шеф. — І не хотів казати нікому, бо ж прийшов працювати у батька, думав, покажу себе з дурного боку і все таке. Але це все дурня насправді, зараз я це розумію. Ми всі тут — одна команда, для мене, коли я став директором, це було головним пріоритетом. Я хочу, щоб всім було добре і комфортно працювати зі мною.

 — Мені дуже подобається ваша компанія, я прочитала все, що знайшла про неї в інтернеті, — сказала я. — Багато хороших відгуків і жодного негативного. Сподіваюся,  я зможу довести, що я старанна працівниця. Просто іноді зі мною трапляються якісь такі випадки, як сьогодні, — я згадала про наше з Лук’яном знайомство і мимоволі усміхнулась.  — Але постараюся більше нічого не розбивати!

Решта мого першого робочого дня минула без пригод. Може, й справді та склянка розбилася на щастя, бо мої емоції, коли я повернулася додому, були позитивними. Мама розпитувала мене про перший робочий день, особливо переживаючим, чи не приставав до мене шеф. Але я поспішила запевнити, що нічого такого не бьуло, і вона заспокоїлась. А увечері мені написав Лук’ян…

***

Коли він написав про Олексія: “Бачу, він тобі подобається”, я відразу поспішила заперечити:

“Ну я не в тому сенсі, що він привабливий чоловік, хоча він таки привабливий… Коротше, як професіонал він дуже класний і зі співробітниками так доброзичливо спілкується… Вважаю, що мені пощастило потрапити у таку компанію!”

ЛУКʼЯН

Боже, як же сильно мене бісив цей шеф, хоч я бачив тільки його фотку, але вже його ненавидів. 

Кара і так і сяк нахвалювала його, ніби закохалась. Мені було страшенно неприємно. Робота не дуже відволікала. А враховуючи те, що батько останнім часом взагалі забив на бізнес, бо вирішив піти в політику, я мав би бути більш серйозним на роботі і думати про роботу.

Кляті переписки, певно, видавали мене з потрохами. 

Вже ближче до вечора я вирішив, що заберу Кару з роботи, щоб ми сходили кудись, тож подзвонив їй.

Зазвичай писав, але чомусь мені хотілось почути її голос. 

 — Алло, — почув її голос у слухавці. — Щось трапилось?

— Ні, нічого, просто хотів забрати тебе з роботи, і може, сходимо кудись повечеряти? 

 — Так, давай, коли ти приїдеш? 

— У тебе там що, вільний графік і можна приїжджати за тобою в будь-який час? — я усміхнувся, хоч вона того і не бачила. Одразу видно, що робочого досвіду у Кари ще не було. Але тут же мене наздогнала думка, що той шеф дозволяв Карі все… А чому він міг дозволяти їй все? Тому що Кара його сто відсотків зацікавила… Бляха, чому я знову думаю про це? 

 — Ну, мене можуть відпустити раніше,  Олексій дозволяє в разі потреби, головне, щоб робота була виконана вчасно, — затараторила вона. 

"Головне, щоб робота була виконана вчасно", — перекривляв я подумки того Олексія. 

Та для нього зовсім інше явно головне…

— Можу заїхати десь опів на шосту, десь за півгодини, — прикинув я…

***

Я поїхав за Карою і твердо вирішив сьогодні спробувати просунути наші стосунки далі. Мені хотілось, щоб Кара була тільки моя, щоб ніякі шефі симпатичні її не цікавили. 

Коли підʼїхав за потрібною адресою, якраз побачив, як Кара з тим мужиком якраз виходили з офісної будівлі.