26. Лукʼян

Вчора вона заснула прямо у мене на плечі і не почула мого зізнання. Може, воно і на краще? Що як Кара все ж ставиться до мене, як до друга, а не до потенційного хлопця?

А якщо я їй зізнаюсь, то вона може злякатись і віддалитись від мене, а я цього дуже не хотів. 

А може, вона прикинулась, що не чує? 

Це теж цілком могло бути. Щоб зберегти наші дружні стосунки…

Мені було сумно від таких думок, а з іншого боку, я розумів, що Карі в її ситуації з батьками і таке інше зараз дуже потрібен друг. І я не хотів забирати у неї себе-друга. 

Що ж, якщо їй так хочеться, буду другом, скільки зможу. Хоча, колись, певно вже не зможу прикидатися, що це все — гра. 

Добре, що сьогодні був робочий день. Робота змогла відволікти мене, принаймні зранку.

Але все одно я думав про те, як там кара на тій співбесіді.  З одного боку, я хотів, щоб в неї все вийшло, а з іншого вже заздалегідь ревнував до того боса, який їй так сподобався.

Чи буде нормально і не підозріло, якщо я подзвоню чи напишу їй і запитаю, як там співбесіда? 

В принципі, навіть у друзів нормально ж таке питати, правда?

Вирішивши, що так воно і є, я написав їй: 

"Привіт, як там співбесіда?"

Стримався і не розпитував про шефа і тому подібне. 

“Мене взяли на випробувальний термін!  — відповіла Кара. — З батьками наче теж все нормально. А в тебе як справи?”

Авжеж, її взяли. Вона така гарна, та вони там навіть не слухали, що вона каже… Той шеф точно поклав на неї око.

Я розумів, що мої ревнощі трохи виходили з-під контролю. І взагалі, я не знав, яка Кара дизайнерка… Може, вона дуже крута. Без сумніву, дуже крута. Але все одно чомусь ніяк не міг перестати думати про "симпатичного" шефа. 

"Теж нормально, — відповів я і вирішив перевести тему з боса на її батька, мене все ще хвилювало дещо. — Твій батько хоч вибачився за те, що зробив вчора?"

“Так, вибачився, сказав, що це було неправильно і він більше ніколи  так не вчинить. Ну, я теж пообіцяла, що не буду поводитися грубо з ними. В мене хороші батьки, я не хочу засмучувати їх…”

"А що такого ти зробила? Хіба ти була прямо грубою?" — запитав я. Я знав, що Кара не така. Вона взагалі була дуже добра. Мені здалось, що її батьки могли користуватись цією її рисою, щоб вона почувалась винною, і мені це не подобалось. Мені хотілось захистити її. 

“Ну я ото психонула, коли вони стали погано говорити про тебе. Ну, коли дізналися, що ти перебуваєш під вартою. Я теж наговорила всякого… Тож ми всі винні, що так сталося. Ну, більше не будемо повторювати ці помилки, будемо жити дружно”, — вона поставила смайлик. 

Мені було приємно, що Кара захищала мене. Дуже. Значить, принаймні, я для неї не остання людина. Це вже добре. 

І все ж я не втримався:

"Зрозуміло =) Як там робота? Шеф…?" 

Сподіваюсь, вона не помітить в цих словах моїх шалених ревнощів, я намагався, щоб це питання звучало максимально невимушено.

“О, шеф прикольний, в нього багато класних ідей, думаю, ми спрацюємося!” — відповіла Кара. 

Блін… "Прикольний", "Симпатичний", який він ще? Прямо ідеал якийсь. 

Я насупився, мене вже дуже виводив той шеф. 

"Бачу, він тобі подобається…" 

Не знаю, чому я так написав. Сподіваюсь, звучало не притензійно. 

А може, я навпаки хотів, щоб вона помітила, що мене той шеф трохи дратує…

***

гортай далі, там продовження ------------>