13. Новий шеф

КАРА

Коли я розплющила очі, то побачила, що лежу на ліжку у якійсь незнайомій кімнаті. Першою емоцією був страх, а потім я згадала, що це квартира Лук’яна. Повернула голову і побачила, що він спить прямо зі мною. Його очі були заплющені, а рука лежала на моїй талії, ми були дуже близько, я відчувала тепло його тіла крізь одяг.

Я ледь ворухнулась, і він тут же розплющив очі. 

 — Ой, я заснула вчора? Коли ми дивилися фільм? — запитала я.  — Павм’ятю лише, як ми сиділи на дивані, а потім провал…

— Ага, заснула, — він кивнув. — Ну, добре, що ти відпочила. 

 — Ой, а мені ж на співбесіду на десяту! — вигукнула я. — Котра зараз година? 

— Восьма двадцять… — сказав Лукʼян, взявши до рук мобільний. І тільки зараз я помітила, що він же оголений… Ну, принайні, зверху. У нього було дуже красиве підкачане тіло і я відчула, що червонію від думки, що він провів цю ніч поряд зі мною.

 — Тоді я встигаю, — з полегшенням сказала я. — Батьки, мабуть, вже в розшук подали, я не сказала їм, що не прийду ночувати…

— Добре, давай, я підвезу тебе додому, щоб ти перевдягнулась і тому подібне, — кивнув Лукʼян. — Дай мені пʼять хвилин, щоб зібратись. Якщо хочеш прийняти душ… Можеш прийняти. Ну, або вдома, як тобі комфортніше… 

 — Давай я прийму в тебе, дякую, — я встала з ліжка і побігла в душ. 

Коли вийшла звідти, Лук’ян уже був вдягнений і чекав на мене. 

 — Я скажу батькам, що ночувала в тебе, — промовила я. 

— Добре, — він кивнув, а потім несподівано додав: — Якщо вони будуть ще діставати тебе, можеш і зовсім сюди переїхати. Ну, у тебе ж ще не буде зарплатні… Знімати житло в Києві недешево.. 

 — А твої батьки не розлютяться? — запитала я. — Вони ж хотіли, щоб у тебе була якась інша дівчина…

— Я що, дитина, щоб за мене батьки вирішували, з ким мені жити? — Лукʼян усміхнувся. 

 — Та наче ні, — я теж усміхнулась. — Добре, якщо будуть проблеми, я так і зроблю. Дякую за пропозицію…

***

Коли я увійшла до нашого будинку, відразу відчула запах ліків. Стало соромно, що я не попередила батьків. Мабуть, мама так рознервувалася через мене, що довелося пити заспокійливе…

В дверях кухні з’явився батько. Він докірливо поглянув на мене:

— О, зʼявилась… Мати вже всі лікарні обдзвонила… 

— Я була в Лук’яна, — сказала я. — Вибачте, що не попередила…

— Взагалі сором втратила отак йти до нього? Ти хоч би нам подзвонила! Сподіваюсь, ви оберігались? — батько закидав мене питаннями. — Не можна вагітніти не в шлюбі!

— Не хвилюйся, у мене є голова на плечах, — сказала я. — З мамою все добре?  Я зараз поспішаю на співбесіду, а як повернусь, зайду до неї…

— Вона напилась валерʼянки і відпочиває… Яка ще співбесіда? Тобі не варто туди йти! 

 — Я сказала, що влаштуюсь на роботу, щоб не сидіти у вас на шиї, і дотримаюся своєї обіцянки, — твердо сказала я. 

— Ми всі погарячкували тоді… Тобі не слід нікуди йти, доню… але ти маєш розуміти, що ми з мамою переживаємо за тебе… — він зітхнув. — Іди до своєї кімнати і відпочинь. 

 — Тату, ти мабуть, сам хочеш, щоб я була більш самостійною і відповідальною, — я зробила крок ближче до нього і, піддавшись раптовому пориву, обняла його. — Я тебе дуже люблю і маму теж. Хочу, щоб ви були задоволені мною... 

Лукʼян
 

Вчора вона заснула прямо у мене на плечі і не почула мого зізнання. Може, воно і на краще? Що як Кара все ж ставиться до мене, як до друга, а не до потенційного хлопця?

А якщо я їй зізнаюсь, то вона може злякатись і віддалитись від мене, а я цього дуже не хотів. 

А може, вона прикинулась, що не чує? 

Це теж цілком могло бути. Щоб зберегти наші дружні стосунки…

Мені було сумно від таких думок, а з іншого боку, я розумів, що Карі в її ситуації з батьками і таке інше зараз дуже потрібен друг. І я не хотів забирати у неї себе-друга. 

Що ж, якщо їй так хочеться, буду другом, скільки зможу. Хоча, колись, певно вже не зможу прикидатися, що це все — гра. 

Добре, що сьогодні був робочий день. Робота змогла відволікти мене, принаймні зранку.

Але все одно я думав про те, як там кара на тій співбесіді.  З одного боку, я хотів, щоб в неї все вийшло, а з іншого вже заздалегідь ревнував до того боса, який їй так сподобався.

Чи буде нормально і не підозріло, якщо я подзвоню чи напишу їй і запитаю, як там співбесіда? 

В принципі, навіть у друзів нормально ж таке питати, правда?

Вирішивши, що так воно і є, я написав їй: 

"Привіт, як там співбесіда?"

Стримався і не розпитував про шефа і тому подібне. 

“Мене взяли на випробувальний термін!  — відповіла Кара. — З батьками наче теж все нормально. А в тебе як справи?”

Авжеж, її взяли. Вона така гарна, та вони там навіть не слухали, що вона каже… Той шеф точно поклав на неї око.

Я розумів, що мої ревнощі трохи виходили з-під контролю. І взагалі, я не знав, яка Кара дизайнерка… Може, вона дуже крута. Без сумніву, дуже крута. Але все одно чомусь ніяк не міг перестати думати про "симпатичного" шефа. 

"Теж нормально, — відповів я і вирішив перевести тему з боса на її батька, мене все ще хвилювало дещо. — Твій батько хоч вибачився за те, що зробив вчора?"