11. Ревнощі

КАРА

Як тільки я переступила поріг батьківського будинку, мама з докором в очах з’явилася з кухні:

— Де ти була? Ми хвилювалися…

— Я… — вже збиралася сказати, що була у відділку, але встигла вчасно зупинитися. — Була з подругою на шопінгу, — вчасно вигадала причину своєї відсутності. 

— З якою подругою? Хіба ти хоч з кимось спілкувалась, коли прилетіла? — перепитала вона з недовірою. — Навіщо ти обманюєш?

— Ясно, що вона у нього була, — додав батько, також вийшовши в коридор. — На нари ходила. Раз він такий проблемний, то краще тобі пошукати ще когось, Каро. 

— Лук’ян не проблемний! — вигукнула я.  — І не буду шукати нікого іншого! Мені з ним добре!

— Ти це спеціально робиш? — тато насупився. — Мені здається, ви надто поспішаєте!

 — А вам хіба не все одно, з ким я зустрічаюся, аби він був багатий? — відповіла я питанням на питання. — Щоб покращити ваш матеріальний стан, з яким виникло багато проблем…

Я б не сказала цього, якби батько не розізлив мене своїми зневажливими словами щодо Лук’яна.  Але тепер не змогла втриматися. 

— Якщо ти робиш це заради нас, то тим паче, — батько відвів погляд. — Все буде добре і без цього, Каро. Не варто звʼязуватись з тією родиною. 

 — Це не заради вас. Вірніше, спершу  було заради вас, а потім… Потім все стало інакше, — на мої очі навернулися непрохані сльози. — І я все одно буду зустрічатися з ним! Ні ви, ні його батьки не стануть нам на заваді, так і знайте!

— Каро! Ти маєш слухатись нас! Ми тобі бажаємо добра! — сказала мама. 

— Я не зобов’язана вам підкорятися, мені уже є вісімнадцять, по закону я повнолітня! — заперечила я. 

— Повнолітня, але живеш ти за наш рахунок! — нагадала мама. 

 — Добре, я не буду жити за ваш рахунок! Піду і знайду собі роботу! 

— Каро, ну я не мала на увазі щось подібне… — одразу сказала мама. — Та і де ти, де робота… Тобі буде надто важко, ти ж ще ніколи ні на кого не працювала… Я думала, ти вийдеш за порядного чоловіка, який забезпечить тебе. Просто не зараз, зараз трохи рано. 

 — Якщо ви проти того, щоб я зустрічалася з Лук’яном, то я буду жити окремо і сама заробляти собі на життя, — вперлась я.  — Від вас ні копійки більше не візьму!

— Не смій спати з ним заради грошей! — прошипіла мама. — Не смій, зіпсуєш собі все життя!

— А ви плануєте мене видати за якогось багатія? Самі обрати кандидатуру? Тому  й переживаєте, щоб з Лук’яном не спала? — хмикнула я. 

— Та як ти смієш казати таке матері! — батько несподівано дав мені ляпаса. Він ніколи в житті не бив мене, тому коли це сталось, я навіть не повірила, здавалося, що це відбувається не зі мною, а я спостерігаю за цим збоку. Потім заціпеніння минуло. 

 — Добре, я зараз зберу речі і піду, — сказала я тихо. — Можливо, вам без мене буде краще…

— Тато не хотів… — мама розгублено дивилась то на батька, то на мене, потім пдійшла до мене: — Каро, не йди будь ласка… Ми всі трохи погарячкували і…

— Ні, я піду, не буду більше для вас тягарем, — сказала я. — Знайду роботу, багато моїх ровесниць самі працюють і  забезпечують себе, знімають житло. Отже, і я зможу…

— Мила, це неправильно… Ми ж твої батьки… Ми не маємо сваритися, — мама виглядала розгубленою.

Мені стало її шкода. Я зробила крок уперед і обняла її.  Подумала, що вона й так переживає весь час через ці фінансові проблеми, а якщо ще й я піду з дому, буде страждати. А я не хотіла цього. 

 — Мамо, добре, я залишуся жити з вами, але на роботу влаштуюся, щоб вам допомагати. Прямо зараз піду подивлюся оголошення, де шукають дизайнера…

ЛУКʼЯН

Я зовсім закинув роботу ці дні, все тому що в моїй голові була тільки Кара. Може, тому батько так бісився? Зрозумів, що вона для мене дуже важлива? Що це вже стало серйозним?

Але хіба він не хотів, щоб у мене були серйозні стосунки? Я зовсім не розумів його. 

Швидко перевдягнувся і зібрався подзвонити Карі, щоб домовитись про наше побачення. Вже була майже сьома, раптом вона скаже, що вже пізно?

Ні, ну що я, як пацан, боюсь навіть подзвонити їй? Все буде добре. 

Я таки взяв телефон і набрав її:

— Привіт, ну, мене вже випустили, ще довелось до батька заїжджати, щось він останнім часом ніяк не відчепиться від мене… Якщо я заберу тебе за півгодини, буде ще не пізно? 

 — Так, не пізно, — відповіла Кара. — Приїзди. У иене є новини. 

— Як загадково, — я усміхнувся, хоч вона того і не бачила. — Добре, скоро буду…

***

Кара вийшла з хвіртки в  красивій чорній сукні. Вона усміхнулася і помахала мені. А коли вже сіла в машину, виглядала якось таємниче. 

 — Як у тебе справи, батьки не дуже сварилися? — запитала вона. 

— Ой, їм все не те, — я махнув рукою.

Поглядом ковзав її фігуркою, поки ще не вів машину. Сподівався, що вона не присоромить мене за це. Але і не дивитись не міг. 

— А у тебе як справи? — запитав врешті-решт. Ну мені ж не просто її тіло подобається. Якби була справа тільки в тілі, все було б інакше… Мені подобається вся Кара. 

— Батьки напали на мене, хотіли, щоб я не зустрічалася з тобою, — сказала вона. — Але мені вдалося відстояти свою думку. Для цього я зайнялася пошуками роботи і вже отримала запрошення на співбесіду. Піду туди завтра, сподіваюся мене візьмуть, — захоплено розповідала Кара.