9. Пунктик

КАРА

Мене вперше так сильно тягнуло до чоловіка. Тоді, коли ми мало не поцілувалися, але завадив дзвінок, я відчула сильне розчарування.  Але треба було їхати до батьків, вони, певно, зачекалися…

Коли ми зупинились біля мого будинку, я сказала:

— Мої батьки, в принципі, непогані люди. Хіба що можуть діставати розпитуваннями про те, про се. Є в них таке, трохи занудні. Але ми не будемо довго, скажемо, що тобі кудись пора, та й усе…

— Добре, — Лукʼян кивнув. — Але все ж я трохи хвилююсь. Хотілось би їм сподобатись.

— Якщо скажеш, який ти багатий, ти їм одразу сподобаєшся, — порадила я. 

— О так, більшості це дійсно подобається, — він усміхнувся, але в його усмішці було щось сумне. — Але через це я часто не знаю, наскільки людина поруч зі мною щира. 

— Ну особисто мені все одно, чи людина забезпечена чи ні, головне, щоб мси були на одній хвилі. А батьки… на жаль, у них зараз виникли фінансові проблеми, тому тема грошей для них тригерна. Вірніше, тема відсутності грошей…

— Зрозуміло, — Лукʼян кивнув. — То у них щось з бізнесом? Тому ти і погодилась грати мою дівчину? 

 — Ну, спершу тому, — чесно зізналась я. — Хотіла знайти багатого чоловіка, щоб позичити в нього грошей і допомогти батькам. Але зараз я розумію, що то був поганий задум. Мабуть, ти просто мені сподобався, ну як людина, — додала одразу, щоб він не подумав чогось там. — І тому я погодилась. Якби на твоєму місці був би хтось інший, то, мабуть, я б відмовилась…

— Я теж зазвичай ненастільки авантюрний, щоб просити майже незнайомку про подібне. Але з тобою мені якось легко, я зміг одразу тобі довіритись, — сказав він, зазираючи мені в очі. 

Я відчула, як моє серце сильніше забилося в грудях. Подумала, що зараз, схоже, він таки мене поцілує… І тут з будинку вийшла мама і помахала нам рукою. Коли ми вийшли з машини, вона весело сказала:

— Добрий вечір, а я переживаю, чи все з  вами гаразд. Приїхали, а з машини не виходите…

— Так. все добре, ми просто говорили, — сказала я. — Мамо, це Лук’ян, мій хлопець. 

— Приємно познайомитись, — сказала вона. — Я Надія Іванівна, можна просто Надія. 

— Мені теж дуже приємно, мене звуть Лукʼян і ми з Карою зустрічаємось, — привітався Лукʼян, повторивши те, що сказала я. Виглядав трохи схвильованим. 

 — Заходьте, я там накрила на стіл, повечеряєте, — щебетала мама, проводячи нас до їдальні, де за столом уже сидів батько. Побачивши нас, він підвівся з-за столу і потиснув руку Лук’яну.

 — Давайте сюди, сядете поруч, — мама якось дуже поспішно вкащзала на два місця прямо перед собою. — Познайомимося трохи ближче..

Батько переважно мовчав, лише поглядав то на мене то на Лукʼяна.

Коли ми сказали якісь тости, випили вина та спробували маминих салатів, вона сказала мені:

 — Допоможеш принести качку з кухні?

 — Добре, — я здивувалася, адже качка не така важка, щоб нести її удвох. Мабуть, мама хоче мені щось сказати наодинці, і вибрала такий привід. Тому я встала і пішла за нею на кухню. 

Вона відкрила духовку, дістала качку з форми для запікання і переклала на велику тарілку, а потім раптом запитала:

— Каро, мила, ви ж не забуваєте про контрацепцію? — вона зазирнула мені в очі. — Тобі зараз діти ні до чого, до двадцять одного року ніяких одружень і дітей.

— Ну, я знаю, що таке контрацепція, — сказала я обережно. Не розуміла, чому вона завела таку розмову. Думала, що навпаки буде хотіти, щоб ми швидшге одружилися…

— Просто обіцяй мені, що до двадцять одного ви не будете робити різких кроків. Не дарма навіть пити дозволено з двадцять одного, я взагалі вважаю, що і повноліття мало наступати в двадцять один, а не в вісімнадцять, — продовжила мама. 

— Добре, обіцяю, — пробурмотіла я. Згадала, що ще раніше підслухала розмову батьків, у якій теж говорилося, що щось буде, коли мені настане двадцять один, але я вже не пам’ятала подробиць. Пунктик у них якийсь щодо цього числа, чи що? 

ЛУКʼЯН

Будинок Кари виглядав доволі багато, але дещо занедбано. А ще я помітив, що на деяких місцях нещодавно висіли картини, але зараз їх не було, їх познімали, і на стінах лишились прямокутні ділянки шпалер іншого, не вицвівшого з часом кольору. 

Значить, вони дійсно в скруті. Але навряд ті гроші, які заробить Кара, їм сильно допоможуть? Хоча, хто зна. Я ж не знав всієї ситуації. 

— У вас дуже хороша донька. Незважаючи на те, що вона явно росла в достатку, вона зовсім не балувана, емпатична і добра, — сказав я, коли ми з батьком Кари лишились у їдальні вдвох. 

— Так, вона дуже хороша, — він чомусь зітхнув. — Ми намагалися дати їй усе найкраще, але вона виросла зовсім не балуваною, а дуже доброю. 

— Так, це правда, — я кивнув.

Саме в цей момент до зали повернулись Кара з її мамою, вони принесли качку. Кара була якась червона. Цікаво, про що вони з мамою говорили?...

Далі вечір пройшов на диво добре. Тут мені було комфортніше, ніж у мене вдома. Ніяких особливих сюрпризів, теплий прийом, все було так, як треба.

Я засидівся допізна, а потім, коли вже був час йти, Кара визвалась провести мене до машини. Накинула куртку, але все одно на вулиці вже було доволі холодно, і вона кумедно наїжачилась, що не могло не викликати усмішку.