7. В житті простіше, ніж в тіктоках?

КАРА

Наступного дня Лук’ян подзвонив до мене і загадково сказав:

— Привіт, Каро, коротше, я все забував тобі сказати, сьогодні до поїздки до твоїх батьків ми маємо заїхати в ще одне місце… — сказав він.

 — Хм, і куди саме? — я відчула якесь занепокоєння. 

— До мого будинку… Батьки хочуть привести якусь дівчину, а я хочу прийти з тобою, щоб вони більше такого не робили, — Лукʼян зітхнув.

 — А вони взагалі знають про моє існування чи це буде сюрприз?  — занепокоєння ще більше зросло. 

— Знають про існування. Тому і захотіли швидко познайомити мене з якоюсь дамою з вищого суспільства, донькою когось там, — сказав Лукʼян. — Але ми прийдемо разом і я відсічу  ті їхні спроби вплинути на мій вибір. l0pYonak

— Ну, добре, то мені одягнутися якось дуже скромно? У довгу сукню і без косметики? — запитала я. 

— Ні, — Лукʼян похитав головою. — Будь собою. Ти не маєш під когось підлаштовуватись, Каро. 

— Я подобаюсь тобі такою, як є? — мимоволі на моїх губах з’явилася усмішка. — Чи вибішую? 

— Мені подобається, як ти інколи мене вибішуєш, — я відчула, що Лукʼян усміхнувся, коли сказав ці слова.

— Що ж, це почуття у нас взаємне, — сказала я. — Ну, сподіваюся, що разом ми відіб’ємося від батьків — як твоїх, так і моїх…

***

Все ж постаралася вдягнути красиву, але не надто викличну сукню — без декольте і довжиною до колін,  щоб виглядати пристойно. Косметикою теж скористалася досить помірно. 

Коли вже збиралася виходити, мама вийшла з кухні, де готувала святкорву вечерю і здивовано запитала:

 — А ти кудись зібралась? Я думала, ти допоможеш мені накривати на стіл, твій хлопець скоро має приїхати…

 — Він уже приїхав, — промовила я. — Але нам треба ненадовго відлучитися, ми скоро повернемось. Хай тато тобі допоможе…

Не чекаючи її заперечень, я швидко вислизнула за двері. 

Підійшла до машини Лук’яна, відчинила дверцята і сіла всередину:

 — Привіт, — сказала весело. — Як настрій у такий важливий день? 

— О, ти вже тут, — він відірвався від мобільного і поглянув на мене. Я помітила, що він ледь облизнув губи, коли його погляд ковзнув по мені. — Ти дуже гарна сьогодні. Тепер я переживаю, що не при такому сильному параді буду перед твоїми батьками. Всього-лише в робочому костюмі.

 — Нічого, вони подумають, що ти дуже серйозний і працьовитий, — я подумала про те, що батьки, з їхніми фінансовими проблемами точно будуть задоволені, що в мене заможний хлопець.  — Головне, твоїх пережити, а з моїми ми вже якось розберемося…

— Ну, мої можуть щось викинути. Особливо мачуха, — він зітхнув. —  Та і батько може бути зверхнім, я його знаю. Ти якщо що не звертай уваги, добре? І на ту дівчину теж не звертай, яка б вона не була. Хоча я думаю, що вона якась занудна снобка. 

 — Добре, буду керуватися здоровим пофігізмом, — кивнула я. І все ж трохи хвилювалася, адже я вперше мала познайомситися з батьками нареченого, хай і наречений той фіктивний…

***

Коли ми підійшли до будинку Лук’янових батьків, я подумала, що він значно розкішніший, ніж у нас. Чи не подумають його “предки”, що я якась надто бідна для їхньої родини? 

Та розмірковувати над цим не було коли. бо двері відчинилися і на порозі з’явилися дві жінки — одна старшого віку, певно, мати Лук’яна, а друга — молода і дуже вродлива, схожа на якусь модель чи актрису. 

 — Добрий день, — привіталась я, усміхнувшись. 

— О, ти, дивлюсь, не один приїхав, Лукʼяне, — окинула мене поглядом старша з них. — А ви, дівчино… в житті ще простіше, ніж на тих тіктоках зі штанами…

ЛУКʼЯН

Я трохи хвилювався, коли віз Кару сюди. Вона хоч і була сильною і не балуваною дівчинкою, все одно була тендітною. Мені не хотілось, щоб батько чи мачуха образили її. 

Але щойно ми увійшли, Ірма видала дещо таке, чого я навіть від неї не очікував. 

— Якщо ви тут збираєтесь ображати Кару, ми можемо не заходити, — сказав врешті-решт, поглянувши спочатку на мачуху, а потім на батька. Дійсно, так було б навіть простіше: показатись і піти геть. 

 — Ірма не хотіла нікого образити, — примирливо сказав батько. — Лук’яне, ти відрекомендуєш нам свою супутницю? Ми… гм… думали, що ти будеш сам… — і він поглянув на “модель”, що стояла з невдоволеним виразом обличчя. 

— Це Кара, — я підняв долоню Кари з обручкою на пальці. — Моя наречена. 

Вчасно не додав до "Кари" "Небесна", вони б цей прикол не оцінили. 

— Я б хотів, щоб ви ставились до неї відповідно, — додав далі.

— Наречена? — Ірма була, здається, шокована, її ідеальної форми брови поповзли догори. — А хто вона, хто її батьки? Може, не варто було так поспішати?

— Я вже цілком можу сам розібратися, що мені варто робити, а що ні, — я переплів наші з Карою пальці. — Ну що, ви нас запрошуєте? У нас не дуже багато часу.

 — Так, заходьте, — батько якийсь час дивився на Кару, але все ж отямився першим. — А це Віолетта, — він кивнув на блондинку. Хороша дівчина, навчається  на економіста. 

— А Кара навчалась в Англії, — одразу відповів я. 

Ірма підтисла губи. І ми якраз підійшли до столу. 

Той був накритий на чотирьох. Я взяв ще один стілець і поставив його з одного з ширших боків столу. Потім відсунув той, навпроти якого було засервовано типу на мене і жестом запросив Кару сісти.