6. Треба запастися кровʼю?

КАРА

Через ту обручку я була схвильована. Розуміла, що це все лише гра, і все одно коли Лук’ян одягав мені її на палець, моє серце забилося сильніше. Він так дивився на мене… Дійсно має акторські здібності. Якби я була стороннім спостерігачем, то не сумнівалася б, шо він шалено в мене закоханий!

Але, шкода, та це все не насправді…

Я вже змогла себе переконати, що мої емоції — це якась дурниця, і тут, вже біля мого будинку він знову поглянув на мене так само… І запитав, чи можна мене поцілувати. 

Невже я справді йому сподобалась? Всередині мене ніби розлилося тепло від цієї думки. І тут прийшло розчарування. 

— Там твоя мама на балконі, — додав він тихо. — Було б добре, якби я зараз поцілував тебе. 

 — А, так, звичайно, — я сподівалася, що темрява приховає моє розчарування. — Ми маємо виглядати правдоподібно!

Він кивнув, а потім сковтнув слину. Торкнувся долонею моєї щоки, знову зазирнув в очі, після чого подався вперед, прикрив очі і легенько торкнувся губами моїх губ. 

Якби ж я не знала, що це всього лиш постановка, де в ролі глядача була моя мама! І все ж я подумала: “Будь що буде, ми живемо лише один раз”! — і відповіла на поцілунок, так само заплющивши очі. 

Щойно він відчув, що я відповідаю на поцілунок, одразу став сміливішим і вже за мить трохи поглибив його. А його вільна рука торкнулась моєї талії. 

Та тут я подумала, що не варто продовжувати, бо мама влаштує мені Судний день, і відсторонилася від Лук’яна. 

 — Добре, я піду, — сказала тихо. — Добраніч. 

— Так, авжеж, — його голос також був тихішим, ніж до того. — Добраніч,  Каро Небесна…

***

Коли я увійшла до будинку, мама уже чекала мене в передпокої.

— Хто це, хто тебе привіз? Це той хлопець, про якого ти казала? — від її уважного погляду нічого не сховалося і вона тут же вказала на обручку на моєму пальці. — А це звідки?

 — Так, мене привіз Лук’ян, це той хлопець, про якого я казала, — по черзі відповідала я на питання, якими вона мене завалила. — Це він мені подарував. І сережка знайшлася, ось, — я витягнула “родинну реліквію” з кишені і простягнула їй. 

— О, як добре, що ти її знайшла! — мама вмить засяяла, а потім обняла мене. — Пробач, що сварилася на тебе… Просто останнім часом багато чого трапилось, я трохи на нервах. Але я не мала зриватись на тобі. 

 — Нічого страшного, я не ображаюсь, — я усміхнулася у відповідь, рада, що мені "не прилетіло” за поцілунок у машині. — Якщо потрібна якась допомога, кажіть, я люблю вас і ваші проблеми це й мої проблеми…

— А щодо цього хлопця, ти ж тільки будь обережною, мила. Ти довго була за кордоном і ми давно не говорили про деякі речі… Як от наприклад про безпечний секс, — раптом сказала вона. 

 — Не турбуйся за мене, я добре пам’ятаю про всі твої поради, — я поцілувала її в щоку. — Буду дуже обережною, та й Лук’яну можна довіряти. Мені здається, у нього серйозні наміри…

Сказавши це, я розгнівалася на себе. Мабуть, переборщила з цими “серйозними намірами”. Але впіймала себе на думці, що тоді, коли він надягав мені обручку, дивлячись прямо в очі, переді мною пронеслися фантазії про те, що ми по-справжньому одружуємось, народжуємо дітей і все таке… Ну чи не дурепа я?

— Значить, ви заручені? — перепитала вона. 

 — Ну, це ще не офіційні заручини, але він купив мені цю обручку, то. певно, до того йде…

— Тобто "купив"? — не зрозуміла вона. — А пропозицію не робив?

 — Авжеж, робив, то я, мабуть, не точно висловилась, — я вже зовсім заплуталась у своїх “показах”. 

— Але чому тоді "неофіційні" заручини? — не переставала засипати мене питаннями мама. 

 — Ну, ми ще з батьками одне одного не знайомили…  — сказала я. — І взагалі, треба час щоб зрозуміти, чи він — реально той, хто мені потрібний. 

Цими словами я вирішила залишити собі шлях до відступу…
 

ЛУКʼЯН

Після нашого другого поцілунку я довго не міг заснути. Хоча… Кара ж навряд сприймає це все всерйоз, їй треба ті гроші. Але блін, я почувався, як якийсь школяр, який поцілувався вперше в житті.

Але ж ми вже цілувались. тоді чому у мене була така реакція цього разу? Я цього не розумів… Може, справа в тому, що у мене вже давненько нікого не було? 

Треба викинути її з голови і зосередитись на роботі, принаймні, до пʼятниці. Саме так я і вирішив зробити…

Але вже наступного ж дня не витримав і написав їй повідомлення, ну, ввечері, і так молодець, трохи таки протримався:

"Привіт, як там твоя маман? Нормально відреагувала на поцілунок? А то ти щось не пишеш, хоч телефон не забрали, як у маленької?" — ну, принаймні таке повідомлення не виглядає ніби я дуже зацікавлений в ній. А я і не зацікавлений! Ну, принаймні не прямо дуже… Ніби…

Побачив, що вона одразу прочитала моє повідомлення і пише відповідь. А за хвилину отримав “зворотній зв’язок” від неї.

“Привіт, мама була така щаслива від повернення її дорогоцінної сережки, що не стала мене сварити. Лише нагадала про безпечний секс”, — Кара поставила смайлик, що регоче. 

Коли Кара написала цю фразу про секс, мені було не до сміху. Тіло як взбісилось, моментально зреагувавши.