5. Можна, я тебе...

Я вже почала придивлятися до різноманітних прикрас, коли в гурті покупців ніби промайнуло знайоме обличчя. Коли я озирнулася і глянула уважніше, то аж скривилася від роздратування. Принесла нелегка мого колишнього саме зараз, коли я б найменше хотіла його бачити! 

— Що ще за "він"? — Лукʼян одразу якось нахмурився і почав озиратись навколо. 

— Олег, мій колишній, — пояснила я. — Ну, ми розійшлися, коли я поїхала вчитися за кордон. Спершу спілкувалися ще, а потім він мені написав, що зустрів іншу і все… минула любов, зів’яли помідори…

— Він тобі все ще подобається? — запитав Лукʼян неголосно. 

— Та наче я вже його забула, але все одно не хочу цих розбірок…

Але було пізно, бо я побачила, що Олег також помітив нас. Щойно наші погляди зустрілись, він попрямував до нас.

Я вхопила Лук’яна під руку:

 — Вдаємо, що ми дуже закохані одне в одного, добре? 

Він встиг лише кивнути, коли Олег опинився прямо перед нами і сказав:

— Каро, це все ж ти… А я думаю: ти, чи ні… Ніби ж ти все ще мала вчитись в Англії? Що трапилось, відрахували за погані оцінки? — він насмішкувато поглянув на мене. 

— Хлопче, не варто в такому тоні розмовляти з моєю нареченою, — Лукʼян насупився і притягнув мене до себе за талію. Якби я не знала, що все це гра, подумала б, що він мене приревнував. 

— Ого, ти швидко знайшла мені заміну, — сказав Олег. — Що це за тип такий розфуфирений?

— Це Лук’ян, — сказала я з викликом. — Він мільярдер! От обираємо обручку на заручини! 

— Хіба такі штуки не дарують таємно? Ти обманюєш! — заявив Олег, але підтис губи, я бачила, що він злиться. 

— Я попереджав тебе, малий, — Лукʼян відпустив мене, розімʼяв кулаки. — Вибачся перед Карою Небесною. Інакше покараю.

— Що ще за Кара Небесна? — Олег замислився на мить, а потім зрозумів. — О, це так тебе твій кавалер називає? Це ж треба, як весело! І дуже влучно! 

І Олег засміявся.

Я розізлилася на них обох. Збиралася сказати щось дошкульне…

Але не встигла нічого сказати, бо кулак Лукʼяна врізався Олегу прямо в обличчя. Той цього не очікував і полетів прямо в вітрину з прикрасами.

Скло, яке, як я думала, мало б бути броньованим, розбилось, він впав на підлогу, завила сигналізація, запанікували три продавчині…

— Я оплачу ремонт вітрин, — сказав Лукʼян до охоронця, який вже підходив до нас.

 Я вхопилася за нього, мені було реально страшно, що Олег серйозно поранений. 

 — Це через мене, — сказала я стривожено. — Тепер знову журналісти можуть написати, що ми спровокували бійку, і в мене будуть проблеми…

— Він образив тебе, — Лукʼян насупився. — Після мого попередження. Сам винен. Я не міг це лишити так. І взагалі, бився я, а не ти, тож не буде в тебе проблем. 

 — Але ж ти типу мій наречений, — я зітхнула. — Добре, ходімо звідси. Відвези мене, будь ласка, додому. 

— Зараз, треба оплатити це все, — я підійшов до менеджерки. — Скільки коштує вітрина, прибирання, монтаж? — я дістав з кишені гаманець. Там були євро для дечого. Ну, поїду додому, візьму ще перед вечірньою зустріччю. Я відлистав достатньо, щоб оновити не одну, а всі десять вітрин. — Стільки вистачить?

 — Вистачить, — кивнула менеджерка, вона виглядала задолволеною, може частину суми хотіла прикарманити. 

— У вас будуть великі проблеми! — вигукнув Олег, підіймаючись з підлоги і витираючи кров з обличчя. Але під грізним поглядом Лукʼяна він одразу втік з магазину. 

— То що, може, все ж купимо обручки? Дівчино, покажіть нам щось з брюліками еее… — він поглянув на мене. — Який в тебе розмір?...

Лукʼян
 

Продавчиня запропонувала нам декілька позицій, а потім запитала:

— Вам треба саме обручка, чи, може, парні каблучки для весілля? 

Ну, одружуватися я не збирався, тож ні про які парні каблучки мови не йшло. Тому я сказав: 

— Поки що обручка. На її палець, — кивнув у бік Кари. 

— Яка вам більше подобається? — звернулася продавчиня до Кари. 

— Не знаю, а яку ви порадите? — схоже, вона так здивувалася моїй пропозиції реально купити обручку, що розгубила весь свій запал.  — Певно, щось не дуже дороге?

— Щось дуже дороге, — заперечив я. — Покажіть пʼять найдорожчих з брюліками, як я і просив. Але не вичурних, а витончених.

 — Супер, у вашого нареченого хороший смак, — поглянула продавчиня на Кару. — Ось такі виглядають дуже елегантно, і одразу видно, що це преміум-клас! 

Вона стала викладати на прилавок перед Карою коробочки з обручками. 

 — Мені ця подобається, — Кара вказала на обручку, яка виглядала найскромнішою з цих “преміумів”. 

— Точно ця? — запитав я з сумнівом. — Чи ти просто обрала її, бо тут каменів найменше?

 — Мені подобається мінімалістичний стиль, — відповіла вона. 

— Тоді давай приміряємо, — я поглянув на продавчиню, та кивнула. Тоді я взяв в праву руку обручку, а лівою рукою взяв ліву руку Кари і зазирнув їй в очі.

Вона ледь почервоніла, але сміливо зустріла мій погляд. 

Все  ж, Кара була дуже красива, цього в неї не відняти. 

Я повільно вдягнув обручку їй на палець, все так само не відводячи погляду від її очей.