4. Давай обручку!

Повернувшись додому після зустрічі з тим придурком, я була зла на нього за те, що він поліз до мене з поцілунками, я вирішила скрізь заблокувати Лук’яна. Але варто було лише зайти в адресну книгу телефона, як у двері моєї кімнати постукали, а потім, не чекаючи моєї відповіді, двері рвучко відчинилися. На порозі я побачила маму. 

— Взагалі-то я маю право на особистий простір… — насупилась я. 

— Каро, ми бачили те відео в інтернеті! Мені прислала його кузина! — сказала мама. — Ти вдарила багатого спадкоємця! Він же може тепер подати на тебе в суд, — додала вона трохи спокійніше. — Чи зробити ще щось… 

— Ну авжеж, ми захистимо тебе, але все ж я б не хотів суду… — додав батько. — Це великі витрати, репутаційні та емоційні. 

— Він не подасть на мене в суд, — запевнила я. — І взагалі не розумію, чому всі прямо кидаються нас знімати… Мільйони людей сваряться між собою, в в Інтернет потрапляємо ми з Лук’яном! 

— Ну, я трохи погуглила його, — мама зітхнула. — Він один з найзавидніших наречених України. Багатий спадкоємець, при цьому прекрасний бізнесмен, а не просто хлоп із золотою ложкою у роті. Симпатичний, до речі… Але ти маєш рацію, тобі воно не треба. Якщо він тобі не подобається, то так прямо і скажи в ті тіктоки…

Я подумала про ті гроші, які пообіцяв мені Лук’ян. А все ж може варто спробувати? Якщо він дійсно такий крутий і багатий, для нього не буде складно допомогти моїм батькам і мені. Просто скажу, щоб не ліз з поцілунками, і все…

— Ну, мені він наче подобається, — сказала я, прикидаючись зніченою. 

— Правда? — здивувалась мама, і на її обличчі зʼявилась усмішка. — Ну, якщо подобається… А чому ви посварились? Він зробив щось погане? Якось образив тебе? 

 — Ми посварилися через…  — я замислилась. — Ну, він мене не ображав, просто мені не сподобалося, що він поцілував мене, коли поряд були журналісти. Я тому й розізлилась, бо знала, що все це буде в інтернеті, в ви подивитесь і засмутитесь…

— Ну,  я дійсно не в захваті, що ви ніби тільки-тільки почали зустрічатись, а він вже розпускає руки, — кивнув батько. — Чи губи, хм… Губи розпускає, от. Руки ж він не розпускав? 

— Ні, не розпускав, — я похитала головою. — Не хвилюйтесь, у мене все під контролем в цьому плані. 

— Ну це добре… Знаю, ми не говорили з тобою про це прямо, але ну ти ж знаєш про засоби контрацепції і те, що в твоєму віці краще все ж не вагітніти, а почати карʼєру і все таке… — заговорив батько.

— Так, я все знаю, — я відчула, що червонію. — Скажу йому, що буду з ним зустрічатися, лише якщо він буде поводитися чемно. 

— Нам треба з ним познайомитись! — раптом сказала мама. — Ну, щоб пересвідчитись, що він нормальний хлопець. 

Я подумала, що для того, аби пояснити батькам, звідки я візьму гроші, треба дійсно позустрічатися з Лук’яном і для достовірності таки познайомити їх. Ну, сподіваюся, він з цією роллю справиться… l0pYonak

— Я запрошу його в гості, — сказала, трохи поміркувавши. — Коли ви хочете зустрітися? 

— Ну… — потягнув батько. — Власне, нащо тягнути з цим надто довго? Хай прийде на вечерю наступної пʼятниці, за пʼять днів! В будні, так і бути, відволікати його від роботи не будемо.

— Добре, — кивнула я. — Подзвоню йому і скажу щоб нічого не планував на вечір п’ятниці.

— Прекрасно! — мама сплеснула в долоні. — Ми приготуємо справжній бенкет для твого хлопця! А які страви він любить? 

— Приготуєш свою фірмову запечену качку, він любить таке, — сказала я навмання. Бо знала, що чоловіки зазвичай люблять м’ясо. 

— О, прекрасно! Тоді буде качка! — задоволено сказала мама…

***

Коли я увечері пішла до своєї кімнати, то взяла до рук телефон і відкрила чат з Лук’яном. Він мені не дзвонив в не писав, певно, образився. Я вже й сама була не рада, що так бурхливо відреагувала на той поцілунок. Можна було спокійно відсторонитися і все. Просто я розгубилася, це був перший поцілунок за багато часу, відколи я розійшлася зі своїм хлопцем у Англії. 

Я сиділа з телефоном у руках і подумки репетирувала, що сказати Лук’яну. Може: “Вибач, я не повинна була тебе кусати?” Це звучить якось кумедно…

І цієї миті телефон задзвонив у мене в руці, аж я підскочила на місці. 

— Алло, Кара Небесна, привіт. Ти там трохи охолонула? Ходімо завтра на побачення!

Я відчула полегшення, що не доведеться вибачатися і нічого не треба придумувати. 

— Ну, можна, — сказала таким тоном, щоб він не подумав, що дуже хвилював мене. Так, ніби я вже й думати забула про нього…

ЛУКʼЯН
 

Коли я вже збирався на зустріч з Карою Небесною(все ж, це її прізвисько завжди вигулькувало в моїй голові, коли я про неї згадував), то мій телефон задзвонив.

Батько ці дні дзвонив мені щодня по кілька разів, розпереживаався, бідний, через ті тіктоки. 

Але ж ніби ми з Карою ще навіть не побачились, що ще там встигло трапитись?

Я спочатку думав не відповідати. 

Стягнув домашню футболку і натягнув чорну поло "Армані". Любив все чорне. Під джинси і кросівки тієї ж фірми виглядало ідеально. Тільки на вихідних я міг дозволити собі менш формальний стиль, бо в будні мав працювати.