3. Три місяці? Три тисячі?

КАРА

Коли мама спитала мене про сережку, я потягнулася долонею спершу до одного вуха, потім до другого… і намацала порожнє місце. От халепа… Ця прикраса не становила значної матеріальної ціннності, але дісталася мамі від її мами, чи бабусі, я неуважно слухала її історії. І тепер я цю реліквію згубила…

 — Може, я знайду майстра, який зробить таку саму, — спробувала загладити ситуацію я.  — Не хвилюйся, я все виправлю…

— Андрію, ти чув її? — мама приклала долоню до лоба і картинно закотила очі. — Вона "зробить"! Це була дуже важлива річ, а ти її загубила… 

 — Ну а що я зроблю? Можу поїхати її зараз шукати, — буркнула я. — Але там стільки людей, що навряд чи це вдасться… Хтось, певно, її забрав… Ну, можна спробувати дати оголошення…

— Тобі, як і завжди, все одно на інших, на те, що вони відчувають! Це була дуже важлива для мене річ! Іди до своєї кімнати, не хочу дивитись на тебе!

— Мила, це ж Кара, ти переборщюєш, — батько якось стиснув руку мами, та аж ледь скривилась. 

Потім поглянула на мене.

— Каро, я авжеж не пущу тебе вночі шукати сережку… — мама зітхнула. — Але мені правда дуже сумно, це єдина річ, яка дісталася мені у спадок саме як памʼять роду.

 — Вибач, мені дуже шкода, — пробурмотіла я. — Якби я знала, то ніколи б їх не брала…

— В будь-якому разі, вже навряд можна щось зробити, — вступив в розмову батько. — Ти ж не спеціально. Мама не буде ображатися. Іди відпочивай. 

 — Добраніч, — я зітихнула і пішла до себе. Мені дійсно було шкода, що я засмутила маму, у якої й так проблеми. Хотілося зараз піти до неї і сказати, що я знаю, про їхню з батьком таємницю, і що ходила на вечірку, аби допомогти їм знайти гроші…

Але якось не було настрою, я боялася, що після цього мені ще й влетить через підслуховування…

На душі було геть кепсько, і я вирішила лягти спати, можливо, вранці всі ці проблеми здадуться вже не такими великими…

***

Наступного ранку я довго спала, і  розплющила очі лише коли почула наполегливий телефонний дзвінок. Позіхаючи, схопила мобільний і приклала до вуха:

 — Алл, хто це так рано? — невдоволено запитала. 

— Кара Небесна, вже майже десята! У мене є до тебе розмова, раз ти ще не їла, можу запросити на бранч, — почула у слухавці нахабний голос, який був до болю знайомим. 

 — Звідки ти взяв мій номер? — здивувалася я. — І чого це я маю кудись з тобою йти?

— За гроші можна хоч номер, хоч адресу. Ну, якщо не хочеш зустрічатись, сережка-туфелька Попелюшки залишиться у мене, — сказав він, хмикнувши. — Тоді бувай, чи що… 

 — Постривай, ти знайшов мою сережку? — зраділа я. — Тоді я вже вдягаюся! Куди їхати?

— Зараз скину адресу. Скліьки тобі треба часу, щоб зібратися? 

 — За півгодини я буду готова. Ну це не рахуючи дороги, — сказала я, на ходу причісуючись. 

— Тоді скидаю геолокацію, зустрінемось за годину в центрі, візьми таксі, якщо що, я оплачу, до зустрічі, — сказав він і  скинув виклик.

***

Я зайшла до кав’ярні, адресу якої мені прислав той  тип з дивним ім’ям… Лука? Ні, Лук’ян. І відразу за одним зі столиків побачила його. 

 — Скільки ти хочеш? — випалила, як тільки наблизилась до нього. 

— Три місяці! — заявив він.

 — Три тисячі? — я подумала, що не почула. 

— Три місяці Кара Небесна гратиме мою дівчину перед моїм батьком і на публіці. Я віддам сережку, а ще — заплачу пристойну зарплатню. Пʼять тисяч на день.

 — Грати роль твоєї дівчини? — я з підозрою глянула на нього, але в голові вже заклацав калькулятор. Тих грошей вистачило б хоча б на перший час, щоб у моїх батьків не відібрали будинок.  — Ну ок, а що мені треба робити? Спати з тобою чи що?

Лукʼян

Все ж, була вона симпатична, ця Кара Небесна. Не міг це не відмітити. Довге хвилясте каштанове волосся спадало хвилями, а пухкі губки були яскраві навіть без помади. Я безсоромно роздивлявся дівчину, тому коли вона сказала про спати, хотілось її трохи підначити* і я сказав:

— Ну, хтозна, до чого у нас дійде, від такого бонусу я не відмовлюсь.

Кара, щойно почула ці слова, пирхнула:

— Навіть не сподівайся! Я погоджуюсь лише без інтиму!

Все ж, ця дівчина була з характером, щось було в ній таке, що зачепило мене. Може, ці червоні щоки, щойно справа зайшла про секс? Невинність має свій особливий шарм. 

— Це ти зараз так кажеш, може, ще передумаєш, — усміхнувся я.

Аж раптом побачив у вікні в кущах якогось мужика з фотокамерою. Він реально сидів в кущах і знімав нас. Ну, тоді треба додати нам якоїсь романтики… Щоб батько не сумнівався, що Кара Небесна — моя дівчина. 

Кара знову насупилась, але я не дав їй нічого сказати. Подався вперед, прошепотів "підіграй", і подався вперед, до її губ, прикриваючи очі. Бляха, вони були дуже мʼякі і, здається, навіть солодкі.

Але довго насолодитись поцілунком в мене не вдалось.

Кара сильно вкусила мене за губу і, відсахнувшись, дала мені ляпаса. З її очей цієї миті немов блискавки летіли. 

— Не передумаю! — вигукнула вона і кинулась геть. 

Невже я переграв? Я схопив її за руку, ледь наздогнавши.

— Та годі тобі, це ж було для журналістів, — сказав неголосно.

— Попереджати треба, — насупилась вона. 

— Я попередив, ну, ніби хитнув головою за спину, ні? — я усміхнувся. — Годі тобі, це всього лише поцілунок! 

— Ні, я на таке не згодна, ти будеш мене хапати і цілувати щоразу, як побачиш журналістів? Пошукай собі якусь іншу дурепу, — вона вирвала свою руку. — А я пішла, мені додому треба!

І все ж таки втекла. Кинутись за нею і цього разу не вийшло, бо я не оплатив рахунок. Ще не вистачало, щоб журналісти написали, що я не плачу в ресторанах…

Треба дати їй охолонути та й все. Все буде добре….

***

Ввечері я мав зустрітись зі своїм найкращим другом, у нас якраз мала бути наша чергова вилазка за пригодами, яку батько називав "за спідницями". Власне, через що він і хотів мене якнайшвидше одружити. Щоб "не псував" імідж.