2. В кабінці

Я відчула, що червонію. А все через цього придурка, який був настільки неповоротким, щоб виставити на посміховисько і себе, і мене… Але щось у його словах здалося важливим для мене. 

 — То ти син відомого бізнесмена? — перепитала я. — Дуже багато грошей маєш?

— А ти явно потрапила сюди випадково. Білет вкрала? — хмикнув він. — Хоч нікого за нього не вбила? 

 — Я зараз тебе вб’ю! — вигукнула я. — Дістав уже… Хоча, мені потрібна компенсація за моральні збитки. Якщо ти заплатиш, то так тому і бути, залишишся жити. 

— Ой, як страшно, — я усміхнувся. — Бачу, щодо грошей ти зовсім у відчаї. Скільки береш за ніч?

 — Ти що, вважаєш мене якоюсь повією? — розізлилась я. — Все, немає про що з тобою говорити, я пішла! 

— Стій, вони побачать тебе! — він хапає мене за запʼясток прямо перед дверима до коридору.

 — І що, мені сидіти тут до ранку у твоїй компанії? — я усміхнулася, мені прийшла в голову ідея пошантажувати його. — Зараз вийду і розповім, що ти мені пропонував гроші за ніч з тобою! Думаю, твоєму татові буде цікаво про це дізнатися…

— Налякала собаку палкою, чи як там говорять, — він насупився. — Хто ти взагалі така? 

 — Я Кара Пашинська, — відрекомендувалась я. 

— Скоріше, Кара небесна, ні, підземна, на небі дівчата-янголи, усміхаються і виконують всі забаганки, — сказав той придурок серйозним тоном.

 — Розмріявся, — я хмикнула. — А ти досі не назвав своє імя….

— Лукʼян, — відповів він, а його погляд ковзнув по мені зверху вниз.. 

Цієї миті в двері постукали і почулися сердиті голоси:

 — Ви що, заснули там? Відчиняйте!

— Вони там все ж зняли його штани! — додав хтось інший. 

«Сюди» — сказав Лукʼян самими губами і потягнув мене до кабінки. Я закотила очі, але попрямувала за ним. Ми зачинилися в тому тісному просторі і  моє серце чомусь забилося сильніше.

 — Що тепер робити? — прошепотіла я. 

— Залазь, щоб ноги не було видно! — прошепотів він і сам став ногами на унітаз і потягнув мене за руку за собою.

Мені нічого не залишалося, як повторити те саме. 

Цієї миті вхідні двері все ж розчинилися. 

 — Тут їх немає! — почувся розчарований жіночий голос. 

 — Може, у вікно вилізли? — запитав чоловік. 

— Що ви тут робите? — почули ми якийсь новий невдоволений жіночий голос. — Це жіночий туалет, чому тут чоловіки? Думаєте, раз багатенькі, вам все можна? От зовсім вже обнагліли! Ідіть геть!

Лукʼян був надто близько. Я відчувала аромат його парфумів, мої груди практично торкалися його тіла і тільки зараз я зрозуміла, в якій двозначній ми позі.

Відчувала, що мені дуже хочеться чхнути, але тоді я б видала нас… Тому стримувалася щосили, надувши щоки і затуливши носа. Мабуть я виглядала кумедно, бо Лук’ян ледь стримував сміх.

Але потім видно всі розійшлися, і за дверима запанувала тиша. Я не витримала і все ж чхнула. Але ніхто не зреагував, тож я злізла з  унітазу і відчинила двері. Там було порожньо. 

 — Ну все. я пішла, бувай Лук’яне, — сказала я.

— Бувай, Кара Небесна, — він теж вийшов з кабіни і усміхнувся. 

У мене вже не було настрою продовжувати свої пошуки багатія, який би вирішив усі мої проблеми. Я  взяла в гардеробі своє пальто і поїхала додому. 

Коли увійшла до будинку, батьки ще не спали. Сиділи у вітальні і дивилися телевізор ( або вдавали, що дивляться). 

 — Де ти була? — відразу озвалася мама, коли побачила мене. — Так довго, ми хавилювалися!

 — На вечірці, — коротко відповіла я і тут же додала. — Не потрібно хвилюватися, я вже доросла дівчинка. 

 — Доросла-то доросла, а нафарбувалася так, наче тобі п’ятнадцять! — підтримав її тато. — І сукня така коротка! Треба бути стриманішою!

Я закотила очі і ще більше засумувала за Англією, яка мені, на жаль,  більше не світила…

 — Стій, — зупинила мене мама, коли я вже виходила з кімнати. — А чому в тебе лише одна сережка? Це ж наша родинна реліквія! Ти що, її загубила?!

Лукʼян
 

Кара Небесна вискочила з туалету доволі швидко. Я теж пішов за нею, але раптом побачив на підлозі сережку. Вона точно була на цій навіженій, маленька сережка у формі скляної туфельки. Теж мені, Попелюшка. Можна було залишити сережку на підлозі, але чомусь я її підняв і сховав до кишені. 

Вечір було зіпсовано, та і журналісти могли мене шукати, я цього не хотів, тому пішов одразу на паркінг, до машини.

Можна було б поїхати в якийсь нічний клуб. От я як відчував, що сьогодні не варто їхати на цей захід!

Вже коли я сів до машини, побачив, що на телефон прийшла купа сповіщень. Насупився і почав мельком переглядати їх, бо все ж такої великої кількості повідомлень за такий короткий час у мене давно не було.

"Ого, ти став зіркою!”

“Симпатична дівчина, познайомиш?”

І все в такому дусі. Ну, так писали мужики. Була тут і пара дивних повідомлень від дівчат, які мали на мене види. Хтось перепитував обережно, що за дівчина хоче там мене роздягнути, хтось прямо скидав мені відосик з тим моментом.