Розділ 14

Після від'їзду Мами Рози особняк Сальваторе став для Вітторії ще більш порожнім і холодним, незважаючи на постійну присутність охоронців. Самотність обрушилася на неї з новою силою, але вона відмовилася зламатися. Цей біль лише загартував її, перетворивши на ще більш безжального і цілеспрямованого лідера. Вона усвідомила, що в її світі не залишилося місця для особистих почуттів чи сімейних зв'язків, які могли б стати її слабкістю. Тепер її єдиною родиною був клан, і вона жила лише заради його захисту та процвітання.

Вона повністю занурилася у справи, її розум працював як годинник. Вітторія розробляла плани, як завдати удару по Доменіко Кості, використовуючи інформацію, виявлену в записах Марко. 

Вона перекривала його канали, виявляла його людей, готуючись до свого кроку. Рафаель був поруч, його вірність була непохитною, а його розум – гострим. Він був її опорою, її єдиним довіреним обличчям у цьому світі.

"Наші люди перехопили три партії Кости на півночі," – доповідав Рафаель одного ранку, його обличчя було задоволеним. – "Ми завдали йому значних збитків. І його інформатори в поліції, яких викрив Марко, тепер під нашим контролем".

Вітторія кивнула, на її обличчі не було ні посмішки, ні задоволення. Лише холодний розрахунок. "Цього недостатньо, Рафаелю. Коста не той, хто легко здається. Він відповість. І ми повинні бути готові до гіршого".

Відповідь Кости не забарилася, але вона виявилася несподіваною. Не вибух і не напад. Це була пропозиція. Офіційна, зухвала, що пролунала як грім серед ясного неба.

Одного дня до особняка Сальваторе прибув посланець від Доменіко Кости. Це був молодий, елегантний адвокат, який, здавалося, випадково опинився в цьому світі жорстокості. Його приїзд здивував усіх. Рафаель особисто зустрів його, його обличчя було напруженим. Адвокат передав особистий лист для Донни Вітторії.

Вітторія взяла конверт, її погляд був холодним. Вона розкрила його. Всередині лежав розкішний папір з витонченим каліграфічним почерком. Лист був короткий і по суті. Без зайвих погроз чи образ, він починався з офіційного звернення, а потім переходив до суті.

“Донна Вітторіє Сальваторе, 

Шановна спадкоємиця великого клану.

Події останніх тижнів, безумовно, показали рішучість обох сторін у цій неприємній конфронтації. Ми обидва несемо втрати, і, здається, ця війна може тривати нескінченно, спустошуючи наші ресурси та ослаблюючи нас перед обличчям інших, менш шляхетних сил.

Я, Доменіко Коста, з повагою визнаю вашу силу та волю. І саме тому я вважаю, що настав час покласти край цій безглуздій боротьбі, яка лише виснажує Сицилію.

Я пропоную вам союз.

Союз, який покладе край ворожнечі між нашими кланами, об'єднає наші сили та створить нову, непереможну імперію на Сицилії. Я пропоную вам свою руку та своє серце. Шлюбний союз. Між мною, Доном клану Кости, і вами, Донною клану Сальваторе.

Це не просто угода, це об'єднання крові.

Ваша мудрість та моя рішучість можуть створити щось грандіозне. Ми будемо правити разом, як єдине ціле. А вашій матері, якщо вона все ще наполягає на заміжжі, буде спокійніше, знаючи, що ви в безпеці, захищені найсильнішим союзом на острові.

Я чекаю на вашу відповідь завтра, о дев'ятій ранку, через мого посланця.

З повагою,

Доменіко Коста"

Вітторія дочитала лист, її обличчя було абсолютно незворушним, але в її очах спалахнув холодний, небезпечний вогонь. 

Рафаель, який стояв поруч, уважно спостерігав за нею. Він бачив, як її пальці стиснулися, зім'явши дорогий папір.

"Що там, донна?" – запитав Рафаель, його голос був спокійним.

Вітторія повільно підняла погляд на нього. 

"Доменіко Коста... пропонує мені шлюб. Союз. Щоб ми правили разом".

Рафаель на мить застиг. Його брови поповзли вгору від подиву, а потім на його обличчі з'явилося презирство. "Цей... він наважився? Після всього? Після всього, що він зробив? Після того, як він вбив наших людей і погрожував тобі?"

"Він хоче не миру, Рафаелю," – холодно сказала Вітторія. – "Він хоче підкорити. Він хоче поглинути нас. Він думає, що як чоловік, він буде мною керувати. Він думає, що я – жінка, яку можна просто взяти за дружину, а потім керувати її кланом".

Вона відчула, як її кров закипає від обурення. Це була не просто пропозиція, це була образа. Він вважав її настільки слабкою, настільки жіночною, що її можна просто забрати як трофей. Або як маріонетку.

На мить, лише на мить, у свідомості Вітторії промайнула думка про можливі "переваги" такого союзу. Небезпека припиниться. Більше ніяких вибухів, ніяких мертвих охоронців, ніяких погроз. Мама Роза буде щаслива. Вона нарешті зможе "вийти заміж" і жити "безпечним" життям. Але ця думка миттєво викликала у неї відразу.

"Який цинізм!" – прошепотіла вона, її голос був сповнений презирства. – "Він вбиває моїх людей, посилає мені відрубану голову на поріг, зраджує через мого ж брата... а потім пропонує мені шлюб? Він думає, що я настільки відчайдушна, чи настільки дурна, щоб погодитися на таку ганьбу?"

Рафаель дивився на неї, його обличчя було спокійним, але в його очах горіла лють. Він знав, що вона ніколи не погодиться. Він знав її характер.

"Ніколи," – твердо сказала Вітторія, її голос був сповнений непохитної рішучості. – "Я краще помру. Ніж стану його дружиною. Ніж дозволю йому поглинути клан мого батька".

Вона розірвала лист на дрібні шматочки, кинувши їх на стіл. Її дихання було частим.

"Це не угода, Рафаелю. Це пастка. Він хоче не миру, а повного підкорення. Він хоче знищити мене як Дона, перетворивши на свою власність. Він думає, що я, як жінка, погоджуся на шлюб заради безпеки".

"Що ми відповімо його посланцю?" – запитав Рафаель, його голос був спокійним.

Вітторія підійшла до вікна, її погляд був прикутий до горизонту. Вона відчула приплив сили, який виходив не від гніву, а від глибокого усвідомлення власної гідності та гордості.

"Ми не будемо слати йому листів," – сказала вона. – "Це буде вербальна відповідь. І вона буде такою, що він її не забуде".