Розділ 6

Минув лише день після того, як Вітторія офіційно проголосила себе новим Доном клану Сальваторе. Ранок був насичений, як і попередній вечір. Вона вже провела кілька коротких зустрічей з капо, вникаючи в найважливіші справи, перевіряючи звіти та віддаючи перші розпорядження. Кожен з них дивився на неї з обережністю, дехто – з недовірою, але в очах деяких вже читалося щось схоже на повагу. Вона відчувала, що її слова в Залі Предків дійсно мали вагу, змусивши багатьох замислитися.

Рафаель був поруч, як її тінь, але тепер його присутність була ще відчутнішою. Він координував зустрічі, подавав їй потрібні документи, відповідав на запитання з притаманною йому точністю. Його спокій і впевненість були для Вітторії опорою в цьому новому, стрімкому ритмі життя. Вони сиділи в кабінеті дона, обговорюючи план щодо зміцнення охорони ключових об'єктів клану, особливо складів та портів, зважаючи на агресивність клану Кости.

"Наші аналітики вважають, що Коста може спробувати перевірити нас," – говорив Рафаель, показуючи на мапу Палермо, на якій були позначені їхні об'єкти. 

"Особливо вразливими є склади на східній околиці. Ми посилили патрулювання, але..."

Він не встиг договорити.

Раптом, без жодного попередження, крізь важкі стіни особняка прокотився потужний, глухий вибух. Він був настільки сильним, що затремтіли вікна в кабінеті, а старовинна люстра під стелею заходилася хитнутися, дзенькаючи кришталевими підвісками. Здалося, ніби будинок здригнувся до основи, і навіть земля під ногами Вітторії немов похитнулася. За ним послідував короткий, але відчутний гуркіт, який прокотився над містом.

"Що це було?!" – Вітторія миттєво схопилася з місця, її серце шалено заколотилося. Вона відчула приплив адреналіну, який вже був знайомий їй з дня похорону батька.

Рафаель миттєво зреагував. Його рух був швидким, як блискавка. Він одним стрибком кинувся до вікна, відтягнув важку штору і виглянув назовні. На сході міста, над дахами будинків, у небі підіймався величезний, чорний стовп диму, забарвлений біля основи помаранчевим відблиском полум'я. Запах горілого, диму і чогось гіркого, хімічного, вже почав долітати до особняка, навіть крізь зачинені вікна.

"Це склад на Віа Капрі, донна Вітторіє!" – його голос був різким, але контрольованим.

– "Найбільший наш склад на сході. Там зберігалися останні партії зброї та контрабанди".

Вітторія підійшла до вікна, її погляд був прикутий до хмари диму. Її обличчя стало кам'яним, хоча всередині бушував гнів. Це було не просто попередження. Це було відкрите оголошення війни. Це був прямий виклик їй, новому Дону.

В особняку запанував хаос. Охоронці бігали коридорами, їхні голоси були напруженими. Двері відчинялися і зачинялися з гуркотом. Кілька слуг, злякані вибухом, вибігли на вулицю.

Рафаелю! Негайно зв'яжися з нашими людьми там! Я хочу знати все! Кожну деталь!" – її голос був твердим, без жодної нотки паніки.

Рафаель вже дістав супутниковий телефон і швидко набирав номер. Його очі пильно стежили за Вітторією, оцінюючи її реакцію. Він бачив, що вона не панікує, а збирається. Це його заспокоювало.

"Зараз, донна. Наші люди вже там. Чекаю на зв'язок".

Через кілька секунд Рафаель підніс телефон до вуха. Його обличчя стало ще більш напруженим. Він слухав, мовчазно киваючи, його щелепа була міцно стиснута. Вітторія відчувала, що новини будуть поганими.

"Так... я розумію... Зрозуміло... Вінченцо та Марко? Ні, поки нічого... Добре. Чекайте моїх вказівок".

Рафаель опустив телефон, його погляд був похмурим.

"Що там, Рафаелю?" – запитала Вітторія, її голос був сповнений нетерпіння.

"Склад повністю зруйновано, донна Вітторіє," – повідомив Рафаель, його голос був сповнений гіркоти. – "Нічого не вціліло. Все згоріло вщент. Це був дуже потужний вибух. Професійна робота".

Він зробив паузу, його погляд на мить затримався на Вітторії. "І... є жертви. Двоє наших людей, що чергували біля входу... загинули на місці. І..."

Його голос став ще тихішим. "І Джованні. Твій особистий охоронець, який сьогодні вранці був переведений на зовнішнє патрулювання периметра складу. Його знайшли неподалік. Він... він загинув".

Слова Рафаеля пролунали в кабінеті, як удари молота. Вітторія відчула, як її дихання перехопило. Джованні. Молодий, веселий хлопець, який завжди посміхався, завжди був готовий допомогти. Він був одним з тих, хто охороняв її ще з дитинства, хто супроводжував її під час прогулянок, хто носив її портфель до школи. Він був вірним, відданим. І тепер він мертвий. Загинув через її рішення. Через її боротьбу.

Її руки здригнулися. Вперше з моменту смерті батька вона відчула, як до її очей підступають сльози, але вона люто стиснула губи, не дозволяючи їм вирватися назовні. Слабкість – це те, чого вони від неї чекають.

"Джованні..." – прошепотіла вона, її голос був ледь чутним, сповненим болю. Вона відчула, як гнів, що вирував у ній, перетворився на холодну, сталеву рішучість. 

Це справа рук Кости. Він хотів, щоб я це побачила. Він хотів мене зламати".

Рафаель кивнув. "Це був прямий меседж, донна. Це виклик. Він хоче показати, що твоє правління – це слабкість. Що клан без дона Сальваторе впаде".

Вітторія підняла погляд, її очі були сухими, але в них горів вогонь люті. "Він дуже помиляється. Він не зламає мене. Він лише зробить мене сильнішою. І він пошкодує про цей день".

Вона зробила глибокий вдих, опановуючи себе. Біль за Джованні, гнів на Косту – все це стало паливом для її рішучості.

"Рафаелю," – її голос був твердим, як камінь. – "Я хочу, щоб усі наші люди знали: кожен, хто був причетний до цього, хто хоч пальцем доторкнувся до наших людей, до нашого майна – заплатить. Незалежно від його статусу чи кланової приналежності".

Що ми робимо далі, донна?" – запитав Рафаель, його голос був сповнений очікування. Він бачив, як вона трансформується перед його очима.

"По-перше," – Вітторія почала віддавати накази, її розум працював чітко і швидко, незважаючи на біль. – "Знайди всі записи камер спостереження навколо складу. Перевір, чи є свідки. Чи хтось бачив щось підозріле. Кожну дрібницю".