Розділ восьмий

Все ж варто було подякувати собі за необережність. Так, поперек, спина, руки та ноги боліли, на тілі було багато синців і одна відкрита рана на лівому боці, але мене не мучили... Принаймні Іта, як збиралася це робити під час підготовки до балу дебютанток. Хоча вона знайшла інший спосіб катування – зміна пов'язок.

Всіма підготовчими моментами займалися нянечка та Ліам, тож я могла спокійно повторювати всі правила етикету. Було відчуття, що я готуюся до випускного іспиту.

З уроками танців, як і взяттям мірок для сукні, довелося почекати, оскільки викликаний Зябою лікар заборонив мені надмірну фізичну активність. Бачте, рана в мене надто серйозна і їй потрібен спокій. Хоча може в чомусь лікар і мав рацію, бо навіть повертатися чи трохи згинатися часом було дуже боляче.

Ах, так! Порізалася я, як виявилося, об ребро однієї зі сходинок. Коли це з'ясувалося, на всі ребра кожної сходинки наклеїли якісь пухнасті стрічки, а на грані поставили смужки, щоби на сходах не було слизько.

Десь через тиждень мені дозволили вставати з ліжка, але перенапружуватися все одно не можна було. А день балу дебютанток ставав дедалі ближчим. Я навіть не уявляла, що робитиму, адже попрактикуватися в танцях мені й надалі забороняли. З платтям було легше: коли лікар дозволив мені хоча б вставати, Іта з Ліамом просто викликали до нас у маєток швачку, яка під пильним поглядом нянечки акуратно і ніжно знімала з мене мірки.

До речі, весь цей час мені не можна було мочити рану, тож ритуал підготовки до сну в мене був кумедний. Спочатку хтось із представниць жіночої статі набирав мені тазик з водою і приносив прямо до підніжжя ліжка, а потім йшли. Далі я згадувала дитинство з мого минулого життя і милась у цьому тазі. Потім стало легше (в емоційному плані), адже я вже сама йшла до своєї ванної кімнати, набирала цей самий тазик і так само милася.

За день до балу, до мене знову прийшов лікар – няорін Артоніум Опіум. Чесно, його прізвище мене трохи напружувало, бо чула я про одну речовину, що має таку ж назву, як і його прізвище. Слава Світлому Джерелу, жодних пероральних ліків він мені не виписував, тільки мазі.

– Так, рана трохи затяглася.

– Чудово! – не втрималася від радісного вигуку.

– Няоро, спокійніше. Трохи. Вам все одно варто утриматися від надмірної активності.

– Але ж завтра бал дебютанток. Як я танцюватиму?

– Я не радив би вам взагалі брати в цьому участь.

– Як так? А наказ…

– Я все сказав. Решта вже не моя справа. Бажаю вам найскорішого одужання. Наступний огляд я проведу за два тижні.

– Добре, дякую, няоріне Артоніуме. Тоді я проведу вас, – подякував Зяба та провів гостя за двері.

– Іточко... - голосом, сповненим благання, звернулася до жінки через пару хвилин після виходу чоловіків.

– Я тобі тут нічим не допоможу. Я ж не якась фея.

– А світла магія?

– Ну так вона світла, а не магія зцілення. Думаєш, я б так сильно злякався того дня, якби могла зцілити тебе магією?

– Тоді що ми робитимемо?

– А я знаю? Не я ж у вільний політ сходами вирушала.

– Це не смішно.

– Не смішно – це приходити після падіння зі сходів і промовляти: «Дихайте, я просто зі сходів упала».

– Ну Іто!

– Добре хоч травми не критичні.

Більше нічого говорити не стала, щоб наша бесіда не перейшла в нотацію з приводу моєї поведінки. Іта теж мовчала, доки Ліам не повернувся до моєї кімнати.

– Знаєте, няоріне, мені ось що цікаво: а чому саме Артоніум Опіум? Я ось уже другий тиждень гадаю, адже ви могли знайти досвідченішого та загалом кращого лікаря, ніж він. Тим більше цей пройдисвіт ще й на Аластора працює. Невже ви саме того й хотіли, щоб цей негідник знав про стан няори?

– Сподівався, що він хоч краплю милосердя виявить, якщо дізнається.

– І як?

– Пресвітлий відправив кошик з аденіумів, дипладеній та плюмерій, доклавши записку з побажаннями якнайшвидшого одужання.

– Гем… Я не дуже освічена у плані рослин, але хіба ці види квітів не є отрутою? Це ж не ті квіти, які можуть обпекти слизові оболонки при вдиханні їх запаху?

– Листівка теж була просякнута отрутою, – замість відповіді додав Зяба.

А я слухала їх та слів підібрати не могла. Ми з цим Пресвітлим навіть не зустрічалися, а він уже відправив мені стільки «подарунків»… Ні, ну все можна зрозуміти, але дарувати такі квіти та листівку хворій людині, ще й дитині? Та що він взагалі за безсердечне чудовисько?

– Я вдіяв необачно, – зізнався Ліам. – Тепер він знає про головну нашу слабкість. Я навіть не знаю, як нам тепер бути.

– В сенсі? – нарешті я подала голос. – Яка наша головна слабкість?

Іта та Зяба одразу ж подивилися на мене як на повну дурепу. Мовляв, ти що, зовсім очевидних речей не розумієш? Але ж я реально не розуміла. Що за головна слабкість і як вона пов'язана з цим лікарем?

Але дізнатися відповіді мені й не судилося. Няня важко зітхнула, а Ліам махнув рукою. Така їхня поведінка дуже дратувала, але бігти за ними та благати про пояснення не стала. Ну а що? Вони ж очікують, що з мене виросте взірцева няора. Нехай хоч трохи потішаться, адже мені ще революцію влаштовувати, Зябу від Пресвітлого відвойовувати, рівноправність запроваджувати та інші радощі сучасного життя дарувати місцевим людям. А це все точно не по няоярівськи, так що…

Увечері мені принесли сукню. Таку гарненьку, прямо казково-лялькову: багато рюшок, пишний поділ, прикрашене блакитними тканинними трояндочками декольте... Я від цієї краси аж сумно поглянула на свою грудну клітку, де груди лише нещодавно почали рости. Ах так, саме плаття так само було блакитним, але із золотими нитками.

Провівши пальчиками по імітації шнурівки, зраділа. За правилами люкстерських традицій знатні дами мало не з народження носили затяжні корсети, але мене до них не привчали. Моя мати родом з іншого місця, де одяг не є головним. Ітабель розповідала, що коли вона вперше побачила тонесенькі сукні моєї мами і її сестри, ледь не знепритомніла, адже вони здавались їй занадто легкими та відкритими. Саме за традиціями померлої дружини Ліама няня намагалася вчити мене спочатку, але багато що з цього є неприпустимим для Люкстера, так що доводилося багато чого коригувати.