Розділ сьомий

Так ми й просиділи: балакали про різні дрібниці, сміялися, прибиралися. Так, мені дозволили взяти ганчірку і витерти пилюку з меблів. Торкнутися важливої для мене теми так і не наважилася.

Загалом ми приємно та весело проводили час, поки нашу ідилію ввечері не перервала Іта. Причому вигляд був у неї незадоволений і злий.

– Вона мені свиню підкинула, я цілий день раків пеку, а вона цілий день ховається.О моє світло, за що ти мені подарував це покарання?

– Щось сталося? – запитала, напружуючись через відчуття наближення чогось дуже неприємного.

Дівчатка на мою няню уваги взагалі не звернули – так і продовжили займатися кожен своєю справою.

– Няоро, ви зараз знущаєтеся з мене?

– З чого б це?

– А хто вранці за сніданком видав: «Я йду на бал – і крапка!»?

– Ну я ж не прям так сказала.

– Не в цьому суть!

– А в чому ж?

– До балу дебютанток зазвичай готуються пів року, а ми з вами за два тижні повинні це все зробити!

– Ем… А що там готуватись? Плаття одягнути, зачіску зробити, та до місця призначення прибути.

– Та ви що? А хто вам так швидко сукню рівня Палацу Сонця пошиє? Який ювелір вам неповторну прикрасу за цей час створить? А зачіска для вас жарт якийсь? Так, а підготовка транспорту взагалі не потрібна!

– А готове використати не можна? – спитала з надією врятуватися від мук підготовки, які вже віщувала обурена промова жінки.

– Готове?! Ви знущаєтеся? Це ж виставить весь рід Бірс на посміховисько! Усі перестануть зважати на вас і няоріном, почнуть задирати. А якщо піде чутка, що маєток зубожів і ослаб? Це ж буде трагедією! Хто захоче тоді з вами одружитися? Цього не можна допустити!

Так… Легкою кров'ю не вийде обійтися. Доведеться все ж таки зайнятися всіма цими непотрібними речами. Не те щоб я боялася залишитися незаміжньою до кінця своїх днів, навпаки – я тільки «за», але проблема в тій частині, де мова йшла про зубожіння та ослаблення. Грошей у нас достатньо, та й сили вистачає. Нехай Зябу багато хто і боятися, але він все одно допомагає людям, даючи їм укриття та роботу. Внаслідок роботи безлічі знедолених, володіння Бірсов і тримається на плаву, навіть більше – порівняно з територіями інших няорінів наша земля процвітає. Чисто теоретично нам не страшний військовий конфлікт і ми зможемо вистояти, але, як і від будь-якої війни, збитки будуть неймовірні, а кількість смертей не порахувати. Краще не давати приводу, представивши себе як слабких аристократів.

На словах у Люкстері класова система проста: найвищий піст – це Пресвітлий, далі йдуть аристократи – няори та няоріни, а найнижчий – простолюдини. Але це на словах. За фактом ставлення відповідає силі свого будинку. Деякі простолюдини можуть бути навіть сильнішими за будь-якого няоріна, а деякі няорини – слабші за найбіднішого простолюдина. Хоча Пресвітлий все одно вважається наймогутнішим.

– Ви мене слухаєте?

– Я зрозуміла, зрозуміла. Із завтрашнього дня розпочнемо нашу підготовку.

– Ну от ні, – обурилася Іта і спритно схопила мене за вухо. – Ми йдемо зараз і почнемо з процедур.

– Ай-яй-яй! Боляче, Іто, боляче. Відпусти моє вухо!

– З чого б нам розпочати? Для початку засоби очищення, потім перейдемо у зволоження шкіри, потрібно не забути про догляд за нігтями… Що там ще йде за планом?

Вона озвучувала свої плани, потягнувши мене до виходу. Хватка у неї була сильна, тому що я так своє вухо і не звільнила, поки ми не дійшли до ванної кімнати. Саме «офіційної ванної кімнати», якою ми користуємося лише в особливих випадках, яких поки, на превелике щастя, ще не ставалося. Ми з Зябою зазвичай водні процедури проводимо в прилеглих до наших кімнатах ванних – невеликих приміщеннях з усім необхідним, оформлених без будь-якої помпезності. У працівників маєтку в їхньому крилі є дві такі кімнати: чоловіча та жіноча.

Чим же така особлива ця офіційна ванна? Ну, по-перше, її розміри. Вона у цьому плані схожа на кабінет Зяби. По-друге, це її оформлення: білий кахель з чорними візерунками, золоті крани, мармурові тумби, велика ванна, що нагадує джакузі. І це тільки те, що перше на очі трапляється!

– Іточко, люба, ти ж не хочеш мене тут втопити через мій непослух та імпульсивність?

– Не говори дурниць. Зараз ми почнемо робити з тебе справжню прекрасну няору, яка затьмарить будь-яку дівчину на тому проклятому балі дебютанток.

– Ти ж  пам'ятаєш, що цей захід не завтра відбудеться?

– А ти думаєш, що я з тебе красуню за одну добу зроблю?

– Що?

– Все, нумо, дитинко, роздягайся. Почнемо тебе відмивати.

– А? Я ж не гроші, щоби мене відмивати! Тим більше мені вже дванадцять, так що й сама в змозі скупатися.

– Дванадцять, дванадцять… Ну, не тридцять два!

– Це порушення особистих кордонів!

Ми грали в кліпалки досить довго, потім ще трохи посперечалися, але зрештою дійшли згоди. Тепер я в нічній сорочці сиділа у ванній і ображено дивилася на свої коліна, поки Іта натирала мої плечі через тканину чимось на кшталт гелю для душу.

– Дивіться, зараз луснете від образи.

– Не лусну.

– А ось і луснете.

– Ні… І взагалі, мені дуже соромно зараз.

– Ну, то ви ж не повністю гола, хоча так було б набагато зручніше.

– Я можу скупатися самостійно.

– А спину і плечі як би помили?

– Якось так й помила.

– Та годі вже бурчати. Мені вже страшно від того, як ваша перша шлюбна ніч проходитиме. Ви ж від сорому нам помрете.

– Га?

– Ну так із чоловіком і при свідках...

– Поцілуватися?

– Кхм-кхм ... Я потім поясню.

Більше я не ображалася, бо була зайнята роздумами. Скільки б не думала, все ніяк не могла зрозуміти, про що говорила Ітабель. Але й розмірковувати надто довго ця безсовісна жінка мені не дала: вона тихо й непомітно почала намилювати мені голову. Піна від шампуню страшенно защипала, що я звереснула.