Розділ шостий

Коли ми зайшли в будинок, у коридорі на нас чекав Зяба. Такий серйозний і суворий, що мені захотілося з нього пожартувати.

– Улюблений татусенько! – заверещала і з розбігу побігла до нього.

– Ти головою вдарилася? – спитав він, ухилившись від моїх обіймів. – Навіть татом назвала… Невже щось серйозне наробила?

Він одразу на Ітабель подивився. Вона вдала, ніби не при справах і взагалі ми тільки що зустрілися, так що вона нічого не бачила. Від цього навіть якось прикро образливо.

– Гей! Вже просто так напад ніжності проявити не можна?

– Ага, знаємо ми тебе, колорадського жука, – склав руки на грудях чоловік, але швидко змінив насмішкувату посмішку на стислі губи. Ще й очі знову стали такими серйозними-серйозними… – Гаразд, проїхали.

– Щось трапилося?

– Так. Одна скалка в ду... Один не дуже хороший чоловік видав наказ про те, щоб на балі дебютанток були ми з тобою.

– Ти зараз говориш про того, про кого я подумала?

– Знову цей ненормальний згадав про вас? – втрутилася Іта.

– Так. Пресвітлий надіслав листа із запрошення. У листі, який йшов у доповненні, він ясно дав зрозуміти, що якщо ми не з'явимося, то він сам прибуде до нас і наслідки будуть далеко не з приємних.

– О моє світло… Впав він на нашу голову, – похитала головою няня.

– А хіба на бал дебютанток пускають дітей, які не досягли шістнадцяти років?

– Для інших умова така, але для нас зробили виняток, хоч ми й не просили. Я зрозумів би, якби він зажадав  тільки моєї присутності, але він чомусь зауважив і на необхідність твоєї появи на цьому заході.

– А вдати, ніби лист не прийшов? Таке ж буває, – запропонувала непоганий, як мені здалося, варіант.

– Не вийде. Він на лист чари наклав, так що він у курсі, що я його розкрив та прочитав. Ще й під чужим ім'ям відправив, тож одразу не вийшло б здогадатися, якщо ти не є якоюсь ворожкою.

– Що йому від нас взагалі треба? Чому він взагалі з тебе знущається? Думаю, я вже досить доросла, щоби почути пояснення та зрозуміти ситуацію.

– Я сам із цим розберуся.

– З тим, що я теж маю прийти на цей бал теж? Досить звалювати все на себе, – сказала, знявши кожушок і вручивши його в руки Зяби. – Не хочеш пояснювати, тоді спитаю на балі дебютанток у нього особисто.

Швидко дійшовши до сходів, я не обернулася ні на вигуки Іти, не на наполегливий голос Ліама. Так, раніше я була маленькою і цілі у мене були інші, але після того, як ми стали сім'єю, план кардинально змінився.

Іта не просто так мені в дитинстві говорила, що я маю стати сильною. Ну ось: отримайте, розпишіться. Я у дванадцять років пройшла всю програму, яку середньостатистичні спадкоємці Люкстера закінчують ближче до дев'ятнадцяти років. Так, з етикетом і мистецтвом танців ми трохи не в ладах, але все інше у мене відмінно виходить.

Зачинивши двері до своєї кімнати, підійшла до полиці з книгами та взяла підручник з правилами етикету. Потрібно підтягнути по мої слабкі місця, щоб не вдарити обличчям у бруд. Якщо хочу захистити мого доброго великого ведмежа Зябу у вольєрі з вовками, потрібно стати схожою на них. Бути подібною не лише всередині, а й зовні. Так би мовити, розпочати за їхніми правилами, щоб поступово вводити свої. До речі… А коли буде цей бал дебютанток?

Відкинувшись на ліжко, пригорнула книгу до себе і втупилася в стелю.

Повертатися зараз тільки щоб спитати про це буде якось дивно. Ну, навряд він буде завтра, так що можна і вранці запитати. Бо я так впевнено і грізно пішла, а зараз прийду вся така збентежена і розпитуватиму подробиці… Ні, поки була маленькою, було б не так соромно, але не коли мені вже дванадцять років.

В останній час я дивно почуваюся, та й поведінка моя дивна: мої смаки почали змінюватися і я постійно з усіма сперечаюся. Може вся справа у гормонах? Саме час для настання підліткового періоду та усіх його «плюшок»… Так, хвилиночку! Це виходить, що у мене скоро перші місячні мають піти? О, ні, будь ласка! Мені соромно питати про засоби жіночої гігієни у цьому світі.

Передбачивши мою реакцію, Іта принесла до моєї кімнати вечерю і без зайвих розпитувань пішла. За це я була дуже вдячна. Вона в таких ситуаціях ніби читала мої почуття і знала про мої бажання: залишала на самоті або надавала підтримку, коли це потрібно. Жінка розуміла без зайвих слів. Так, часом наші погляди не збігалися, але ми не наполягали на тому, щоб один із нас змінив свою думку лише тому, що другому вона здається неправильною. Та навіть якщо згодом підтверджувалася неправота одного з нас, другий не тиснув і не нагадував про цей випадок.

Вранці на свіжу голову та злегка охолонув у плані емоцій я спустилася на сніданок, де за столом уже сидів Зяба, Іта, Хугус, дівчата і Родан, побачити якого я й не сподівалася.

– Няоріне, так ви врешті-решт вирішили не звільнятися!

– Спокійніше, няоро, спокійніше. Няорін Ліам переконав мене в тому, що йому дуже потрібен помічник, тому на деякий час я ще затримаюся, поки не з'явиться інша людина на цю посаду.

Я одразу перевела здивований погляд на Зябу, який лише кілька днів тому сказав мені, що сам справляється з усім, адже він не настільки старий, щоб не справлятися з такою легкою роботою.

«Зарозумілець» – хмикнула про себе, але озвучувати свої думки не стала, оскільки завдяки цій причині така хороша людина як мій вчитель, не пішов у відкритий світ, де на нього точно чекає цей ненормальний.

Ні, із цим Пресвітлим Аластором точно треба щось вирішувати. Ну, ось що він гарного у своєму житті на своїй посаді зробив? Бенкетує і знущається зі слабких і безвладних.

– Коли буде цей бал? – спитала ніби ненароком, сідаючи за своє місце.

Все ж таки добре, що я вмовила всіх їсти за одним столом, коли мені було ще вісім років. Спочатку всі соромилися і відмовлялися, але я така ж вперта як Ліам. Зрештою, вони здалися і в маєтку Бірсів з'явилася така дивна (за мірками люкстерців) традиція. До речі, а Зяба ж із самого початку не забороняв цього робити, він просто соромився запропонувати таке своїм працівникам. Я ж бачу, що йому самотньо.