Донька Болотного Короля
Передмова
Магія на межі двох світів
Перед вами — одна з найглибших і найзагадковіших перлин творчості Ганса Крістіана Андерсена. «Донька Болотного Короля» — це не просто казка про лелек та принцес. Це масштабне полотно, де автор поєднав сувору міфологію Півночі з екзотичною магією Давнього Єгипту, створивши історію, яка сьогодні звучить дивовижно сучасно.
Чому ця казка буде цікавою сучасному читачеві?
Ця книга запрошує вас у подорож, де разом із лелеками ви пролетите від суворих берегів Ютландії до сонячних берегів Нілу, щоб зрештою зазирнути у найтемніші та найсвітліші куточки людського серця.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
«Лелеки розповідають своїм малятам безліч казок — і всі вони про болота та трясовини; зазвичай ці оповідки припасовані до віку та тями пташенят.
Найменшим досить і того, як їм скажуть: «крібле, крабле, плюрремурре!» — це вони вважають надзвичайним; натомість старші вимагають глибшого змісту або ж, принаймні, чогось про власну родину.
З-поміж двох найдавніших та найдовших казок, що збереглися у лелек, усім нам відома одна — про Мойсея, якого мати покинула у водах Нілу; його знайшла королівська донька, він здобув добре виховання і став великим чоловіком, про якого згодом так і не дізналися, де він був похований.
Це історія загально відома!
Друга ж казка досі не знана — можливо, тому, що вона є справою суто тутешньою.
Ця казка передавалася від лелечихи-матері до лелечихи-матері впродовж тисячі літ, і кожна з них оповідала її дедалі краще, а ми розповімо її зараз найкраще за всіх.
Перша пара лелек, що принесла цю звістку і сама жила в ній, мала свою літню оселю на зрубному будинку вікінга, що стояв біля самої Дикої Трясовини у Вендсюсселі;це в окрузі Йоррінг, ген високо до Скагена, що в Ютландії — якщо вже нам говорити зі знанням справи.
Там і донині розкинулася величезна мочар, опис якої можна знайти навіть у «Сільськогосподарських відомостях».
Кажуть, колись тут було морське дно, та згодом воно піднялося; нині ж трясовина простягається на багато миль довкола, оточена вологими луками, глибокими тванними ровами та пустищами, порослими вересом і сухою ожиною.
Над нею майже завжди висить туман, а ще якихось років двадцять тому там водилися вовки.
Її справедливо називають Дикою Трясовиною — настільки вона пустельна й неприборкана; уявіть лише: через численні тванні ями там можна загрузнути саме там, де найменше на це сподіваєшся.
Так, у подробицях тоді тут можна було побачити те саме, що й нині: очерет мав таку ж висоту, такі ж довгі листки та фіолетово-брунатні пухнасті волоті, якими він пишається і до сьогодні.
Береза стояла в білій корі з тендітним, донизу спадаючим листям — зовсім як зараз; а щодо живих істот, які сюди залітали, то навіть муха носила своє серпанкове вбрання того ж самого крою, що й нині.
Лелече «вбрання» було незмінним — білим із чорним та на червоних панчохах; натомість люди в ті часи одягалися зовсім інакше, ніж зараз.
Але з кожним, чи то раб, чи мисливець — будь-хто, хто наважувався ступити на хитку твань, — тисячу літ тому ставалося те саме, що й нині: вони вмить провалювалися і тонули, йдучи на дно до Болотного Короля — так вони величали того, хто владарював у глибинах величезного болотяного царства.
Можна було б назвати його і Королем Зибунів, але нам більше до вподоби ім'я Болотний Король; саме так величали його і лелеки.
Про його правління відомо вкрай мало, та воно, мабуть, і на краще.
Неподалік болота, при самому Лім-фьорді, височів зрубний будинок вікінга з мурованим підвалом, вежею та трьома ярусами; на самому верху, на даху, лелека звив гніздо, де лелечиха-мати висиджувала яйця, ні на мить не сумніваючись, що з них вилупляться славні пташенята.