Частина 9

Тамаз тепер регулярно дозволяв Олі погрітись пару годин десь на поверхі у віддаленому місці. Він продовжував нервувати, ставав на цей час похмурим, зібраним як перед нападом страшного ворога та попри все, доки дівчина засмагала, майже розпливаючись медовою калюжкою по теплому камінню, зазвичай розповідав щось новеньке. Іноді Олі здавалось, що вона знаходиться просто на оригінальному уроці з постійними практичними завданнями. Було цікаво. Дуже. Тепле сонечко, приємний вітерець, плюскіт хвиль, крики чайок і гарна компанія, що розповідає неймовірно цікаві речі. Що ще потрібно для щастя? Це ж просто рай!

Азраі розповідав їй в першу чергу про Чорне море. Порадував тим, що в цьому морі немає смертельно небезпечних для русалок хижаків. Ну окрім людей звичайно (і дались йому ті люди!). Тобто вбитись варіантів звичайно багато, але вмерти випадково доторкнувшись до медузи розміром з невеличку диню чи вколовшись об маленького рачка розміром з горіх (ще й таке виявляється буває!?) їй не загрожує. Вже добре.

Тамаз звернув увагу Олі що Чорне море набагато глибше аніж Азовське (наче вона сама не помітила), при цьому центральну частину чорноморського дна, оточену крутими схилами, займає пласка рівнина, котра розташована на глибині близько двох кілометрів. Від берегів, за словами Тамаза, йде спочатку впродовж кількох кілометрів повільний спуск до 100-300 метрів, а далі дно круто пірнає вниз до глибин більше за 1000 метрів (угу, бачила вона те урвище – те ще видовище, не для слабких духом). Виключенням була лише північно-західна частина Чорного моря, бо вона не була частиною озера з якого колись утворилось море і тому мала менші глибини. Там наче можна було віднайти залишки навіть старих людських поселень. Дуже старих.

Дно моря, яким би не були береги: піщані, галькові чи скелясті, зі слів азраі, починаючи з глибин у 25-50 метрів було піщаним чи гравійним. Зі збільшенням глибин поверхня майже всюди вкривається стулками мідій, та іншими осадковими породами. Взагалі Тамаз сказав, що товщина осаду в Чорному морі місцями сягає більше десяти кілометрів, тому багато чого, що опускається на дно, просто тоне в ньому, як в болоті, не полишивши на поверхні і згадки. Ольга тільки вражено кліпала очами, уявивши наскільки то глибшим було б і так не мілке море, якщо прибрати цей осад. Щоправда її співбесідник посміявся з думок дівчини, нагадавши про недоцільність таких дій через наявність сірководню, через який і більшість доступних глибин непридатні для життя. Тобто море є, а життя в ньому з гулькин ніс.

Тамаз сказав, що це море схоже на океан, бо для обох характерна відсутність проміжного шару граніту між осадом та базальтовою платформою. Взагалі Чорне море ігнорує багато загальних правил, і гранітний шар, притаманний для континентальних морів, теж легко відправило на смітник умовностей. Саме через такий довгий перелік особливостей цієї водойми тут іноді бувають азраі. Хоча й усе менше з кожним роком (вона таки щасливиця, раз примудрилась натрапити на одного з них!). Люди, забруднення і періодичні вибухи сірководню – не кращі фактори для збільшення візитів до даного моря, навіть заради спостережень. Колись, дуже давно, азраі тут жили, та чим далі, тим більше уваги вони отримували з боку людей і тому більшість прийняла рішення про переселення. З тих пір лише іноді морський народ навідується у ці краї.

Ще Оля дізналась, що в Чорному морі теж є течія, котра рухається проти годинникової стрілки усім периметром моря, утворюючи два кільця. Тамаз показав як цю течію можна використовувати в якості своєрідної експрес-доставки, якщо втомився. Щоправда Оля на цій «водяній каруселі» почала кататись за для розваги, доки одного разу не втрапила в дивну канаву, звідки її раптом понесло в іншому напрямку – «карусель» виявилась з сюрпризом під назвою «тягун». Це був ще один вид своєрідної течії, що утворюється біля піщаних берегів під час сильних хвиль: хвилі набігають на берег та відступають нерівномірно, а руслами, що утворюються у піску. Втрапити в таке русло для людини було б небезпечно, бо течія у ньому була напрочуд сильна. Навіть Оля змогла звідти вискочити лишень попливши вбік. Тамаз, котрий наздогнав її посміюючись (синці на хвості він явно вважав корисною штукою для навчання), сказав що раніше азраі не рідко рятували людей, що втрапляли у тягун, але зі збільшенням кількості сухопутних жителів на узбережжі, такі добрі наміри стали небезпечними для самих русалок. Далеко не завжди врятований був вдячним. Виявляється були й такі, котрі вчепившись у рятівника на березі, починали кликати на допомогу людей, намагаючись спіймати дивну істоту. А деяких азраі взагалі закидали камінням зі скель, сподіваючись поранити та потім дістати тіло!

–Виходячи з твоїх розповідей, можна подумати, що азраі на берегах Чорного моря виловлювали та вбивали пачками. От просто частіше за рибу, – хмикнула Оля, спостерігаючи як тягун змінює піщане дно, прокладаючи та поглиблюючи борозни. Цікаве видовище – пісок наче копає хтось невидимий проте напрочуд охайний.

Дівчина вже прийшла до тями після неочікуваного «катання» і з цікавістю порівнюючи отриману інформацію від свого супутника з тим, що колись чула чи читала.

– Повір мені - вбивств було багато, – спохмурнів Тамаз.

–Тоді чому я жодного разу про таке не чула та не зустрічала в літературі розповідей про русалок на берегах цього моря? Легенда Криму про дівчину, що пішла топитись та стала русалкою, якось зовсім не схожа на добуту з моря рятівницю. Так, не роби здивоване обличчя, легенди Криму мені також потрапляли до рук.

– Легенди, це добре, а от твій юний максималізм та намагання робити однозначні висновки спираючись лише на те, що ти знаєш – помилкові.