Частина 7

Частина 7

Мама Олі була м’яко кажучи не дуже рада новинам про чергову рятівну операцію, а ще більше про те, що тепер дочка збирається в дальню подорож. Не рада, та протиставити поважні аргументи не могла. Її щоденні поїздки, вже почав викликати питання. Спостережливі односельчани неодноразово будували здогадки яку саме траву косить жінка, коли всі наявні в цій стороні лісосмуги обкошені краще сільського парку. Поки що висувались здогадки щодо коханця, та чи довго такими думками вдовольняться цікаві?

Оля ж була впевнена, що їй варто зникнути на деякий час. Вона вважала, що отриманого досвіду вже достатньо для самостійного існування в морі: харчуватись в морі вже навчилась, з жителями познайомилась, навіть трохи цінних знахідок мамі знайшла. Звичайно не незлічені багатства, та хоч якась компенсація відсутності помічниці-доньки. Маму наявний перелік аргументів не дуже вдовольняв, та запхнути доньку в сумку та відвезти додому, вона теж не мала змоги. Отож після доволі довгих суперечок, Оля таки відплила «на розвідку до Чорного моря», обіцяючи мамі бути обережною, розумною і взагалі через місяць з’явитись на зустріч. Конкретика в даному випадку звичайно кульгала на обидві ноги, та всі розуміли – точність в даному випадку просто неможлива. Адже Оля навіть календаря не мала, аби відслідкувати дні. А ще було майже неможливо передбачити що і де вона зустріне. Життя завжди вносить зміни у будь які плани і це варто було враховувати. Взагалі Оля потай мріяла про зустріч з русалками. Раптом там вони є? Може в них там цілий підводний світ чи країна? Треба ж дізнатись де мешкає ця дивовижна раса! А на це може знадобитись більше місяця…

Збираючись, Оля прихопила з собою гребінець, заламіновану в місті мамою карту світу (треба ж хоч якось орієнтуватись в морях) та ще кілька корисних дрібниць, аналогів який вона поки що не віднайшла у морі. Однією з незамінних речей був тугенький моток волосіні. За час перебування в морі, дівчина з’ясувала, що тканина у морській воді, навіть якщо то тканина купальника, почувається погано. Тягнеться, легко рветься, натирає. Можливо звичайно то просто їм така тканина траплялась, що на пару годин в день перебування у морі розрахована, та іншу їй мама дістати не змогла. Та й як її шукати? Питати в магазині « А скільки ваша тканина в морській воді протримається? А якщо не сушити? А якщо риба її гризтиме, поки хазяйка купальника буде спати?» Та маму ж у дурку здадуть!

Отож мати та донька трохи поламали голову над наявною проблемою й вирішили брати за основу мультики - виготовляти русалчин одяг з того, що є у морі. Нова тонка волосінь, резинка, дрібні черепашки з’єднані загальними зусиллями та приправленою вигадливою цензурною лайкою і Оля отримала напрочуд зручний купальник. Черепашки були зібрані напівколом в порядку, що нагадував луску на її хвості. Це вбрання виглядало та носилось напрочуд органічно. Щоправда спати іноді русалка любила взагалі без нього, просто загорнувшись у водорості. Так було м’якше, вільніше та й сторонніх очей, окрім риб’ячих, зазвичай поряд не спостерігалось. Ну не було русалок в Азовському морі. Вона його вже вздовж і впоперек обплавала – жодних ознак! Чому – хто його зна. Гарне ж море - тепле, гарне, сонячне… Що їм не сподобалось?

Максимально екіпірувавшись дівчина відправилась назустріч незвіданому. Шлях від рідного пляжу до Керченської протоки зайняв кілька днів. Паромна переправа неприємно дзизчала, та трохи спантеличила. На паромі були в більшості не цікаві туристи (як чомусь очікувала Оля), а якісь зайнято-замучені люди, наче й не морем катаються, а в рабстві працюють. Оля трохи здивовано провела поглядом цей незвичний для неї вид транспорту. Утриматись від бажання його роздивитись просто не змогла. Цікаво ж, стільки всього нового! Та паром розчарував. Він був якимось побито іржавим, а люди… Якось вона більше звикла бачити біля моря задоволені, веселі обличчя. Навіть відомі їй рибалки та моряки, для яких море було щоденною роботою, в більшості своїй любили його і не дивились на воду з такою неймовірною нудьгою.

Попливши далі та поплутавши між дивними витягнутими в довжину півострівцями, які на карті з урахуванням масштабу були відмічені непевними цяточками, Оля спочатку втрапила до якоїсь затоки. Затока виявилась мілкою, брудною і плаваючи нею, русалка ледь не потрапила на очі вже справжнім туристам, палатки яких щедро були розсипані берегом. Дівчина якомога швидше вибралась звідти, а випливши одразу винирнула, аби вивчити ситуацію і тут побачила зустріч Чорного та Азовського морів…

Цікаве то було видовище. Різні за кольором хвилі напливали одна на одну, зустрічаючись та переплигуючи одна через іншу. Хвилі Чорного моря виявились чомусь світлішими. Це ж треба, а Оля думала, що вода має рівномірно перемішуватись, не маючи таких дивних ефектів як якісь хімічні розчини. Врешті решт це ж вода, а не молоко та масло! Але схоже її уявлення були не зовсім вірні.

Орієнтуватись зі своїм місцезнаходженням було не дуже легко - розмір карти був дуже скромним. Та прихопити з собою величезне «простирадло», де були б вказані всі дрібниці рельєфу, можливості не було. Втім, з’ясувалось Ользі було досить хоча б узагальнено розуміти де знаходиться, а там вже берега допомагали вгадати де саме вона пливе. Краї моря русалка якось відчувала, і це дивне відчуття нагадувало мабуть щось на зразок ехолокації, як у кажанів. Закривши очі, та тихенько щось мугикаючи під ніс, Оля наче бачила перед собою межі моря, контури суші. Ще б навчитись це якось співвідносити з масштабами карти! Бо ж піди зрозумій, наявний перед нею шматок суші то ота велика заковика на карті, чи та що поменше, чи взагалі незначний виступ який не відображений на малюнку!

Щоб не плисти просто у Чорне море, оскільки, як для плану дій то дуже невизначено звучало, дівчина обрала собі орієнтовний пункт призначення. Перед відплиттям мама їй розповіла, що Аліна разом зі своїм коханим таки поїхали у Крим, щоправда чомусь не до Ялти, а, наче, до Севастополя. Мабуть, подругу інстинктивно манила батьківщина бабусі. От і Оля вирішила направитись до узбережжя того міста. Може, зустріне подругу дитинства, поговорить.