Частина 5

Прокинулась Ольга від того, що крізь її довгі нещільно закриті вії пробивались яскраві зблиски сонячного світла. Відкривши очі, дівчина з подивом зрозуміла, що в неї перед самим носом крутиться дрібна рибка, намагаючись відкусити кінчик білявого волосся, пасма котрого вільно колихались в товщі води. Сріблясте створіння хапало волосину, безуспішно смикало, смішно кривилась від невдачі і знову повторювала спробу крутячись і так і сяк. Сонячні зайчики яскраво й пустотливо грали на лусці і саме вони розбудили русалку. Дівчина ворухнулась і дрібний хижак завмер, а коли Ольга потягнулась після сну, риба-будильник взагалі вирішила швиденько ретируватись, з’ясувавши що здобич занадто велика. Усміхнувшись такій квапливості малечі, дівчина з подивом зрозуміла що доволі непогано виспалась. Це ж треба!

Казка продовжувалась. Новий день був сонячним. Далеке, блакитне небо без жодної хмаринки радувало око, рухливі сонячні візерунки вкривали все навкруги, а натовпи морських жителів діловито поспішали у своїх справах. Снували рибки, повзали якісь рачки, нечисленні прозоро - білі медузи плавали в товщі води, наче дивовижні прикраси, розвішані морським дизайнером-чарівником. В черговий раз дивуючись напрочуд багатому населенню моря, Ольга відправилась на вивчення величезного і головне безлюдного світу. Ні тобі випадкових перехожих, ні односельчан, котрим потрібно все і про всіх знати, ні п’яних компаній, ні критично налаштованих однолітків. Краса! Є звичайно ще кораблі та човни, та скільки їх там на цей величний простір? Їм не зіпсувати ось це відчуття польоту, волі, дива!

Через деякий час дівчина згадала, що є невирішене питання з їжею. Голод не тітка - дається взнаки попри всі радощі і захоплення. Під чергове гучне невдоволення пустого шлунку, некормлена пані задумливо повертіла головою. Має бути вихід. Простий вихід. Чимось же харчуються русалки, якщо вже існують? Природа зазвичай розумна, якщо є жива істота, то і їжа для неї має бути передбачена. От тільки яка? Як її знайти? Оскільки з жодним хвостатим родичем її познайомити не потрудились, схоже потрібно думати самій. А от дивно, русалки точно є (дивлячись на свій хвіст, Ользі в цьому важко було сумніватись), але де ж вони? Жодних їх слідів вона поки що не бачила і, що факт, не чула й раніше жодної розповіді про міфічних створінь в Азовському морі. Величезні сині простори заповнені рибами, медузами іншими формами життя, але жодних слідів напівлюдей.

Та варто таки щось придумати зі сніданком. Ольга критично придивлялась до морської трави, що зустрічалась на її шляху. Ниткоподібні яскраво-зелені і гіллясті бурі водорості, що росли просто на жорстких поверхнях каменів, довіри не викликали. А от довгі «трави» на галявинах були наче більш перспективними. Вони навіть схожі на якийсь салат. Тим паче, Ольга бачила як цю зелень активно щипали риби і маленькі і великі - отже має бути не отруйна. Відірвавши один листочок, дівчина задумливо його пожувала. Трава була не те щоб неприємна, навіть можна сказати цілком їстівна. За смаком нагадувала трохи морську капусту з післясмаком як від огірка. Вода, як не дивно, зовсім не заважала їсти, вона зараз сприймалась Олею як повітря на суші – точно знаєш що воно є, але функції «їсти» і «дихати» не заважають одна одній. Дівчина захрумала ще кілька листочків, і перебивши голод та вирішивши що для початку досить, попливла далі. Вона згадала про свою обіцянку мамі знайти щось цінне в глибинах моря і вирішила то завдання не відкладати. Оскільки інших русалок поки що не видно, можна зайнятись поточними справами, а там може одночасно зустрінуться і їжа і хвостаті родичі. Невідомо як там далі складеться, а маму варто хоч чимось порадувати, оскільки раптові незвичні події в життя дочки її явно засмутили. Добре що хоч мама в неї доволі неординарна особистість і вся ця ситуація її не шокувала до стану істерики. Хоча, мабуть шокувала, та мама сильна, вона завжди вміла непогано триматись.

Ближче до опівдня увагу Ольги привернув тонкий дратуючий звук. Черговий моторний човен. Дівчина намагалась не звертати на нього уваги, та той наближався і врешті решт зупинився ледь чи не над нею. Вирішивши з’ясувати, що ж то цим людям потрібно посеред моря, Оля залягла на дно, здалеку роздивляючись людей. Через товщу води робити це було доволі незвично і незручно, але явно більш безпечно.

В посудині сиділа строкато одягнена компанія – точно не рибалки, адже наскільки знала дівчина, яскраво червоні широкополі капелюхи зазвичай не вдягають на щоденний промисел. Скоро вона отримала підтвердження своїх висновків - відпочіваючи у купальниках та плавках почали стрибати у воду. Три хлопця і дві дівчини, пірнали, бризкались, веселились ганяючись одне за одним у воді. Накупавшись молодь знову погрузилась у човен і попливла до берега. Ольга не знала чому зацікавлено слідкує за ними, дивиться як люди витягли човна на пісок, розклались на піску. Що вона очікувала побачити? Звична компанія пляжників. Дівчина досадливо скривилась сама на себе і попливла назад у море. Перший, нехай другий, день в ролі русалки, а її вже до людей потягло! Дурня повна! Ніколи не страждала від самотності, а тут чогось цікаво стало поспостерігати. Вже відпливши на доволі значну відстань, Ольга почула крик. Точніше це був точно не крик, радше імпульс болю, прохання про допомогу, яке вона почула не вухами, а наче всією шкірою. Розвернувшись русалка без роздумів кинулась на допомогу.

Одна з дівчат пляжної компанії тонула. Вона мабуть вважала себе гарним пловцем, бо відпливла від берега далеко. Судячи з того як дівчина терла енергійно ногу – її м’язи звело судомою. Ольга на мить виринувши, побачила, що компанія дівчину не чує. Сидять біля ввімкнутого магнітофона, щось голосно обговорюють. Нещасна ж борсалась з останніх сил, вже кілька разів ковтнула води, а судома схоже не відпускала. Ольга махнула рукою на обережність, швидко підпливла до потопаючої і рвучко підняла її на рівень з водою, так щоб та могла дихати.