Частина 3

Останній день перед випускним Оля була вся в думках про те, чим би ще прикрасити пошиту матір’ю сукню і куди взагалі потім вступати. Сумнівне свято її хвилювало набагато менше аніж подальше навчання. Робота займала руки, а голова була наповнена планами на майбутнє й іноді думками про цікавого хлопця, якого вона більше не бачила. Саме тому дівчина не одразу почула, що її кличуть. Піднявши голову на другий чи третій тихий оклик, вона здивовано помітила Аліну, що стояла під кущем бузку за парканом, наче ховалась. А може й справді ховалась. Спілкування дівчат за останні кілька років можна було перерахувати на пальцях однієї руки, а спеціально приходила до неї подруга останній раз роки три тому, якщо не ще раніше. Аліна зацікавилась дискотеками з чотирнадцяти років, пішла зі школи з дев’ятого класу, зараз навчалась десь в технікумі, яскраво фарбувалась, сучасно вдягалась, регулярно каталась з різними хлопцями на мотоциклах та машинах і взагалі була королевою нічного життя. А королевам, як відомо, з усілякими дивачками спілкуватись недоречно.

Та зараз Аліна мало того що стояла біля двору Олі, так ще й виглядала незвично. Нервова, засмучена, час від часу перелякано озирається… Як в далекому дитинстві. Збиваючись та плутаючись, несподівана гостя сказала, що дуже потребує допомоги, що це дуже важливо, та до путя нічого не пояснила. Вона кудись дуже поспішала і, ледь отримавши від Олі обіцянку зустрітись з нею ввечері, після випускного, стрімголов кудись побігла.

Взагалі випускний вечір школярів мав закінчитись зовсім не ввечері, а на світанку - біля моря чи ставу, то вже куди доїдуть після планової вечірки вчорашні учні. В розповіді про те, що на святкуванні не буде спиртного не вірив ніхто, і класний керівник, яка неодноразово казала про подібну вимогу, виключенням не була. Оскільки Ольга, через звички та фінансовий стан, збиралась йти лише на офіційну частину святкування, вечірня зустріч з Аліною не була проблемою. Тим паче Ольгу дуже стурбував стан подруги. Пустотлива, крута дівчина, якій завжди було «море по коліно, гори по плече», виглядала розгубленою і … нещасною. Що ж таке трапилось? Чому Аліна звернулась до неї, а не до одного зі своїх шанувальників, чи нинішніх подруг? Вона ж лише нещодавно відхрещувалась від їх дружби, як від дитячого непорозуміння.

Та дивлячись у ці нещасні очі, Оля не змогла відмовити. Аліна досі для неї була подругою, тож якщо вона зможе їй допомогти, то допоможе.

Близько десятої вечора завершились офіційні урочистості шкільного випускного, що проходив на сцені приміщення сільського будинку культури. Останній вальс з учителями і школярі та їх батьки пішли до кафе святкувати. Цікавий люд з усього села, що зібрався подивитись на це дійство, аби потім ще місяць обговорювати, розійшовся, а інша молодь перемістилась до другого боку цієї ж будівлі, де вже відкрив свої двері диско-зал.

Ольга перевдягнулась з вечірньої сукні у зручні топік та спідницю, частково розпустила складну зачіску, повиймавши всілякі шпильки з квітами-прикрасами, та віддавши мамі святкове вбрання, теж залишилась на дискотеку. До запланованої зустрічі з Аліною ще був час. Протанцювавши кілька пісень в колі знайомих, дівчина вийшла з клубу і попрямувала через невеличкий парк до спустілої школи.

Подруга вже її нетерпляче чекала, притримуючи два велосипеда. Віддавши одного сталевого коня Олі, Аліна заплигнула на свого і активно почала крутити педалі, попросивши їхати за нею якнайшвидше. Ольга намагалась дорогою з’ясувати куди вони так поспішають і навіщо, та у відповідь отримала лише схлипування та прохання їхати швидше.

Дівчата мчали знайомими з дитинства ґрунтовими дорогами, освітленими яскравим місячним сяйвом. Оля, з подивом помітила сльози на щоках подруги. Сльози?! У дівчини, яка на її пам’яті плакала лише одного разу, та й то у віці років шести, коли знайшла батька п’яного як чіп, та вирішила, що він мертвий?! Думки роїлись в голові Ольги, шукаючи пояснення ситуації. Що ж сталось? З батьками щось? Хлопець кинув? Важко вгадати причину такого стану, коли ти так давно не спілкувався з людиною, не знаєш чим вона живе. Та що сказати, як почати розмову Оля так і не придумала. Одне зрозуміло - Аліні справді потрібна допомога.

Їхали вони в бік моря і доволі довго. Коли попереду з’явилась срібляста водна поверхня, дівчина помітила як, попри відсутність хмар, стало тьмяніти. Піднявши голову, вона зрозуміла, що починається місячне затемнення. Одночасно це помітила й її супутниця і прискорила темп поїздки, мабуть розуміючи, що їхати в повній темряві небезпечно. Більшість ям та ритвин на дорогах були всім місцевим жителям звичайно знайомі, проте не настільки, аби їхати навпомацки.

Коли місяць майже повністю зник в тіні, полишивши по собі замість яскравого сріблястого диску, ледь помітну жовтувату пляму, дівчата під’їхали до старого будинку на узбережжі. Ольга цю будівлю знала. Нічийний дім. Казали раніше він належав якомусь міському диваку, та після його зникнення, (як вважали місцеві - втопився сп’яну) так і полишився пустим. До будинку не було проведені ані електрика, ані газ, ані вода. Город на тій глині, що оточувала дім, також легко не організуєш. Принаймні його власник то робити навіть не намагався, а у інших селян вистачало клопоту з більш родючими ділянками. Взагалі цей дім, був таким собі недолугим опудалом будинку, та ще й розташованим в стороні від села. Кому він такий потрібен? От і стояв, розвалювався. Сюди іноді бігала місцева дітвора грати в хованки та лякати страшними історіями одне одного. Та ще й море підібралось настільки близько, що хвилі, розмивши фундамент, влаштували озеро в одній з кімнат. Ольга завжди дивувалась, як ця конструкція ще стоїть. Уся в тріщинах, фактично без даху, смішно сказати – з морем в кімнаті! Але якось стояла.