Частина 22

Андре розгорнув активний судовий процес щодо втручання у особисте життя і т.д. і т.п. Адвокатів знайшов зубастих, як білі акули, ще й у комплекті з чудовими технічними спеціалістами. Процес був довгий, і клопіткий, проте в результаті подружжя таки виграло. Не останню роль в цьому зіграв все той же нещасний зелененький молюск, «бездушно загублений військовими, в процесі перевірки безпідставних підозр». А ще представників спецслужб ледь на клапті не пошматувало, коли до судового процесу активно залучився Грінпіс.

Виграш, повернення яхти і повну дезінфекцію особистого простору від всіх «механічних форм життя», іменованих в шпигунських фільмах «жучки», пара святкувала у ресторані. Рідкісне вино, квіти, французька кухня. Добре почувати себе вільними. Андре, в очікування замовлення, з таємничою усмішкою простягнув Хелен невеликий оксамитовий футляр.

–Що це?

–Дарунок від молюсків, – широко усміхнувся чоловік, – вони передавали вітання і просили вибачення за спричинені неприємності.

–Хм, обшуки, допити, нескінченні візитери з ідіотськими питаннями, вилучення усіх документів та носіїв інформації, постійний нагляд за нашим життям, затяжні судові розгляди. Так, певні неприємності були. І як, якщо не секрет, вони вирішили вибачитись?

–Як фантазії вистачило… Подивись, – Андре підсунув до неї футляр.

–Ну-ну. А доставка, я так розумію на дельфінах була? – розсміялась Хелен, відкриваючи дарунок.

В футлярі на чорному оксамиті лежало витонченої роботи кольє, сяючи рожевими діамантами та  підібраними в тон перлинами. За стилем виконання воно ідеально поєднувалось з обручкою Хелен. Піднявши прикрасу, жінка зачудовано роздивлялась гру світла  та майстерну роботу.

–Це неймовірно… А як можна передати подяку?

–На жаль – ніяк, поштові голуби відмовляються вчитись пірнати, – старанно ховаючи бісики в очах, розвів руками чоловік.

–От же ж дійсно дивина. Може залучити до справи когось менш примхливого? – намагалась втримати серйозний вираз обличчя Хелен.

–Щури нахабно їдять листи, а риби скаржаться, що конверти на плавцях геть порушують гідрородинаміку.

–Так, здається варто зайнятись самоосвітою, якщо риби знають закони гідродинаміки, а я лише  приблизно уявляю, що то за наука, – не втрималась від сміху жінка, та потім зітхнула. – Шкода, що з кур’єрами така халепа, я б не проти була поспілкуватись.

–Я теж. У мене є багато питань…

–Андре, а можеш мені відповісти чесно хоча б на одне моє питання? – мовила Хелен, поклавши прикрасу на місце.

–Я ніколи тобі… Добре, я іноді тобі казав неправду, та тоді ти точно знала, що то казки, – чоловік з тугою провів поглядом кольє, що повернулось на оксамит.

–Не починай виправдовуватись передчасно, – відмахнулась білявка. – Я не прошу розповідати тебе все. Це явно нереально. Та одну відповідь мені необхідно знати. Відповіси?

–Спробую.

–Ти один з них? – Хелен не було необхідності уточнювати, кого саме вона мала на увазі, чоловік і так все зрозумів.

–Так… – він з тугою подивився на жінку, потім перевів погляд на сяючу у відблисках свічок прикрасу, – І … Що далі?

– Далі? – задумливо схилила голову жінка і раптом хитро усміхнулась, – смачна вечеря і гарний вечір. В нас же наче свято? – Хелен підняла кольє і впевнено застібнула на власній шиї. Ледь помітні іскорки проскочили діамантами та відобразились у обручці.

– Ось так просто? А як же… Де ж реакція? – Андре якось зачаровано-трагічно дивився на неї.

– Яка?

– Наприклад істерика з криками, на кшталт «я з потворами не живу», «забери свої подачки, монстр самовпевнений», гордовите мовчання та наступна заява про розлучення, спроба вбити вночі, спроба здати чоловіка на досліди, вивчити та отримати визнання у науці, отрута в бокал і наївний погляд «так кожна б зробила», картинна втрата свідомості з наступною амнезією …

– Я так розумію ти перерахував всі особисто зустрінуті та випробувані на власній персоні версії? Багатенький набір. Не дивно, що ти був досі не одружений. А відмова від такої обов’язкової та доволі однотипної програми передбачено? Хм, судячи з ваших квадратних очей – здається ні. Ну що ж, я тоді мабуть, оберу  останню версію, хіба що без амнезії. Тобі втрата свідомості потрібна саме зараз, чи можна після вечері? Ні, мабуть пізніше, бо офіціант саме несе моє замовлення. Доки ти мене приводитимеш до тями, доки я буду приводити себе до ладу – страва вистигне. А я голодна. Зачекаєш до завершення трапези?

– Хелен…– Андре уважно оглядав жінку, а на його обличчі розквітала неймовірно щаслива усмішка. – Ти диво. Мрія!

– Не для нормального чоловіка.

– Це чому?

– Почнемо з того, що нормальні чоловіки не спокушаються панянками, чиї параметри зовнішності досить далекі від ідеалу.

–  Ідеал у кожного свій, а я нарешті проскочив той дурний вік, коли погляд далі гарних ніг чи грудей не піднімають.

– Я тебе прошу, до чого тут вік? Скільки дідуганів козликами поскакали до вівтаря з молоденькою красунею в якої ноги від вух, талія, якій позаздрить і оса, та шостий «розмір душі»? А скільки мріють про таке, з сумом споглядаючи на наявну, та ще й, не дай Боже, ровесницю-дружину?