Частина 20

Хелен перша помітила чоловіка. Він виринув, неспішно виліз на палубу і, ледь знявши маску, почав активно жестикулюючи розповідати про чудовий екземпляр Elysia chlorotica, котрий тільки но спостерігав у природніх умовах. Гостей він «помітив» лишень хвилин за п’ять. Андре з таким щирим подивом подивився на військових, котрі демостративно встали перед «захопленим ентузіазтом», що жінка подумки поаплодувала його акторським здібностям.

–О, кохана, у нас гості? Чого ж ти мені одразу не сказала? Вітаю, панове. Хочете побачити диво природи? Тварина, що більшу частину життя живе за рахунок фотосинтезу! Це неймовірно. Ось подивіться, – Андре з радісним виглядом дістав невеликий скляний контейнер, у якому плавало щось схоже на зелений листочок, тільки з маленькими ріжками, як у равлика.

– Ні, сер. Дякую, – роздратовано огледів «наукового телепня» військовий, – я капітан Джейн Керайн. В даній акваторії проходять військові навчання і ми змушені, за для вашої ж безпеки, просити вас покинути дані води.

 –Так, мені ваші кораблі дійсно заважатимуть… Що означає покинути? Я тільки почав. Ось подивіться на цей чудовий екземпляр… – Андре знову простягнув посудину із морським жителем військовому. Той досадливо ковзнув поглядом по явно не цікавому для нього предмету і тяжко зітхнув. Увесь його вигляд можна було перекласти однією фразою: «Ох вже ці цивільні йолопи…»

Андре дуже старанно та достовірно розігрував нерозуміння, обурення, намагався повісити на плечі військових відповідальність ледь чи не за весь розвиток морської біології, та розбудити їх совість з приводу перепон у життєво необхідних для всього людства дослідженнях. Гості, під цим  шаленим бомбардуванням аргументами, в якийсь момент просто ввійшли в ступор, бо відверто не зрозуміли й половини термінів, якими оперував чоловік. Та й для Хелен багато що було чистою абракадаброю. Щоправда у жінки, після проскочившого словосполучення gluteus maximus, виникли підозри, що коханий іноді несе повну ахінею чи витончено лається. Бо, наскільки пам’ятала Хелен зі спілкування з одним другом-медиком, який полюбляв  вигадливо іменувати набридливих клієнтів, у перекладі з латини gluteus maximus означало «сідничний м'яз».

Звичайно вся ця вистава не надовго зупинила військових. Вони знайшли вагомі аргументи, аби  Андре таки забрався разом зі своїми фотосинтезними равликами з потрібної їм акваторії. Чоловік мусив виконати їх вимогу, та при цьому він так засмучувався, такі дива фізіономіки демонстрував, наче в нього з-під носа забрали відкриття, що як мінімум тягне на Нобелевську премію.

–І що то в нас був за танок бджілок в чепчику? – спитала жінка, коли гості покинули яхту, а пара вже полишала обмежений військовими квадрат, але чогось без обіцяного супроводу. Мабуть представники  флоту просто не здатні бути далі витримувати той балаган, що влаштував її чоловік. Ще б пак, Хелен навіть не уявляла кому таке під силу.

–Мені потрібен був час.

–Це я зрозуміла. Навіщо, не скажеш?

–Аби молюски сховались встигли.

–А-а-а, це звичайно все пояснює.

Військовий корабель вже майже зник за обрієм, коли почувся різкий стук по дну яхти і підскочивший Андре побілів як полотно.

–Що? – спитала Хелен, котра вперше бачила його таким.

–Вона втекла. Навіщо? Та що ж творить ця нелякана аномалія!?

–Хто? – білявка торкнулась руки чоловіка. Андре пустими очима подивився на жінку, та через пару секунд його погляд набув осмислення, – А от тепер у нас схоже  будуть великі проблеми… Хелен, я пропоную тобі прийняти снодійне і лягти спати, аби потім всім чесно казати, що ти спала, нічого не бачила і всі аналізи це підтвердять

–Навіщо? Що ти збираєшся робити?

–Мені потрібно повернутись. Врятувати одну не в міру активну…

–Молюску, – закінчила за нього Хелен. – Я не хочу спати. Від мене буде більше користі у свідомому стані.

–Те, що я планую робити – ризиковано і загрожує великими проблемами. Я не хочу, аби вони торкнулись тебе, – говорив чоловік, розвертаючи яхту на 180 градусів, – Будь ласка, кохана, прийми снодійне.

–Ні. Ти мій чоловік і я буду з тобою в горі і радості.

–Це не те, ні інше. Це відверта авантюра заради повернення старих боргів, а у цьому ти разом зі мною бути не обіцяла.

–А в це я тим паче піду! І взагалі, давай не заглиблюватись у софістику. Я з тобою. А там може й познайомлюсь з твоїми молюсками. Давно шукала таку нагоду, – Хелен весело знизала плечима. Андре на неї якось дивно покосився, та нічого не сказав, лишень тяжко зітхнув.

–Вибач…

–Це мій вибір. Я ж знала на що йшла, виходячи за тебе заміж.

–Не знала.

–Скажімо так, я маю логічне конструктивне мислення, і навіть не маючи всіх вихідних даних від тебе, можу змоделювати загальну картину, нехай і не так детально як хотілось би.

–Хелен…

–Не заперечуй і не лякай. Просто кажи, що робити. Я бачу, що це для тебе важливо, і тому хочу допомогти.

–Ти диво. Я тебе не заслуговую, – розпачливо нахилив голову чоловік, розганяючи яхту.

–А ось це вже мені вирішувати, – Хелен підняла голову, роздивляючись військовий корабель на обрії. –
І взагалі до тебе, коханий, я, виявляється, напроочуд нецікаво жила. Молюск, за яким ганяється військовий крейсер США, однозначно вартий знайомства. Я ж тепер спати не зможу, поки не побачу те диво на власні очі!