Частина 18

Оля полишилась чекати. Важко було вгадати скільки часу має зайняти пошук та порятунок Тамаза, та дівчина вірила у Іврана, отож спочатку майже спокійно зайнялась пошуком місця для тимчасового проживання.

 Пройшовши непоганий «курс молодого бійця», Ольга вже непогано орієнтувалась, що з наявного у морі можна їсти, з чого можна влаштувати ліжко і як приховати свою присутність від людей. Та й набуте за час самотніх мандрів вміння задовольнятись мінімумом дуже знадобилось. Любов до зручностей та гарних досягнень цивілізації, то звичайно чудово, але вміння вижити де завгодно – таки цінне надбання. Щоправда умови в цих водах виявились цілком прийнятними: тепло, устриць вдосталь, риба, водорості. Зубаті акули щоправда зустрічаються, та куди  ж в океані без них.

За впорядкуванням дрібних побутово-нагальних питань швидко минуло кілька днів. Дівчина досліджувала рельєф, рослинність, знайомилась з  місцевими особливостями та старанно уникала людей. Одного разу на Олю спробував напасти морський скат (ну  перехопила сніданок, та чого ж аж так ображатись!), але міліди, реагуючи на переляк господарки, відмінно тряхнули нахабу невеликим прицільним зарядом, схожим на електричний. Скат здивувався не менше за азраі і поспіхом передумав шукати справедливості. Виявляється міліди ще й захистити можуть? Непогано.

Дівчина влаштувала собі тимчасове житло в одній з підводних печер, вхід до якої прикривав високий пухнастий килим темно-червоних водоростей. Гіллясті рослини віддалено нагадували рідний степовий полин в період цвітіння. В ущелині поряд  з печерою Олі мешкала  невелика зграйка жовтих смугастих рибок, які спочатку з підозрою дивились на нову сусідку, проте отримавши кілька разів дармові смаколики, прийняли азраі як рідну. А за кілька днів, при її появі з купою устриць на сніданок, навіть хвостами примудрялись мотляти як дворові цуцики!

 Періодично повз тимчасового дому Олі пропливали інші жителі моря, серед яких траплялись як цілком симпатичні, так і незвичні, а іноді й відверто небезпечні. Одного разу навколо печери азраі вишукувала здобич ціла «делегація» здорових зубатих риб в компанії з морськими зміями. Побачивши таких візитерів, хитрі рибки-сусіди миттєво опинились за спиною Олі, а деякі взагалі старанно закопались у довге волосся. Зазирнувши в пошуках спритної здобичі до азраі, хижаки отримали «добридень» від міліди і поспіхом зникли, полишивши дівчину в стані легкого подиву від кмітливості сусідів. Як вони здогадались де варто ховатись?

Та незважаючи на всі намагання відволіктись, дні очікування тяглись занадто довго. А ночі… Їй постійно снився Мурад, і дівчина не раз прокидалась, відчуваючи як очі кожен раз пече від непролитих сліз, шкодуючи, що так мало була з ним поруч, доки вважала, що потрібна. Ні, вона не псуватиме йому життя, але спогади… І сни… Вони і вимотуюче очікування просто виймали душу. Оля намагалась ті всі емоції посувати, цементувати у дальньому кутку свідомості, та виходило погано. В душі наче поселився злий дикий тайфун, котрий  гарчав і постійно її люто гриз, як скажений пес, котрого зачинили в сараї. Дівчина ледь стримувала ті болючі відчуття, старанно заганяючи в крихкі рамки самоконтролю та сподіваючись, що поступово все заспокоїться. Та відчай раз за разом накочував хвилями, шматуючи пам'ять, прориваючись крізь крихку браму свідомості не зайнятої нічим цікавим. Ольга з тугою згадувала заняття Танзую, коли весь світ полишався десь на периферії, доки вона занурювалась у цікаві факти, історії, дані. Зараз же азраі могла лише спостерігати, за життям океану, намагаючись не наражатись на зайву небезпеку, адже на неї розраховував Івран. І вона обіцяла допомогти Тамазу. Хоч би він був живий… Страх, сумніви та душевний біль перетворювали очікування на справжні тортури.

Та доля в черговий раз вирішила допомогти русалоньці. Одного ранку Оля прокинулась від відчуття, що її хтось кличе…гратися? Здивовано помотавши головою, дівчина скинула залишки сну та грайливий веселий поклик не зник. Він був у реальності і це виявився свист дельфіну! Визирнувши зі своєї домівки, дівчина ніс до носу зіткнулась з мордочкою дельфінятка, що тут же видало радісну переливчасту тираду свистів та клацань. Схоже дитинча було задоволене тим, що розбудило соню-русалку і тепер з щирою цікавістю роздивлялось свій спантеличений трофей. Азраі мимоволі усміхнулась. Звернення неочікуваного візитера дівчина сприймала на якомусь інтуїтивному рівні, проте значно краще, аніж то було з його сородичем у Чорному морі. Так людина зазвичай розуміє іноземця з близькою за звучанням мовою, може вловити загальний зміст сказаного, особливо коли то доповнено мімікою, жестами. Може Івран таки був правий і вона зможе з ними спілкуватись?

Дельфінятко було двокольорове – білий животик і чорна спинка з плавцями. Воно бажало грати і чомусь вирішило, що одиначка-азраі, про яку повідомив місяць, буде гарною компанією. Оля спіймала себе на тому, що геть не зрозуміла про який місяць йде мова. Хіба дельфіни можуть спілкуватись з небесним світилом? Відповіддю на її подив був заливистий сміх хвостатого дитинчати, котре носилося перед печерою, як  грайливе кошеня, і отриманий, як пояснення, образ чудної риби, яку азраі бачила на днях. Не можна сказати, щоб те диво природи було схоже на місяць, проте щось в цій назві було. Здоровенна, мабуть близько трьох метрів, світла рибина, такий собі млинець з двома великими вузькими і ще двома манесенькими плавцями, здалеку в синьому просторі могла нагадати небесне світило хіба що кольором. На думку Олі за обрисами рибина нагадувала  радше якийсь космічний корабель. Геть чудна істота. Без хвоста, без луски, виставляє спинний плавець на поверхню, чим здалеку нагадує акулу, і тріпотить двома манесенькими, як метелик.