Частина 17

Пливли Івран і Оля досить довго. Івран був налаштований рішуче і, хоча його почуття гумору допомагало дивитись на їх авантюру оптимістично, дівчина все одно відчувала, що ті веселощі, як енергійна мелодія, що може урватись будь-якої миті однією сильною, проте заключною нотою. Це засмучувало та будило в Ользі вперте бажання переломити ситуацію. А ще дівчина старанно намагалась відволікатись від душевних метань, та думки скаженим роєм носились у голові, потребуючи хоч якихось відповідей.

– Дядьку, а розкажи-но мені, що там за пророцтво, пов’язане з дружиною принца? Що саме воно каже? – спитала Оля, згадавши, що так і не знайшла часу детальніше вивчити це питання, плекаючи надію, що то був лише дурний жарт.

– Пророцтво скоріше про тебе, аніж про якусь іншу дружину.

– Звідки вже така впевненість?

– Деякі значення ідеально збіглися.

– Тобто? Поясни простіше.

– Якби ж то я міг…– скрушно зітхнув Івран.

– Тобто? – аж зупинилась від здивування дівчина, і її фігуру за інерцією огорнуло фатою довге світле волосся, – Просто поясни, що саме там сказано, хто і кому «передрікає смерть».

– Угу… Просто поясни. Давай я тобі його покажу, і ти сама оціниш можливість виконання твого прохання, – мовив блондин, звертаючи вбік від маршруту й підпливаючи до сірої скелі, що прямовисною стіною супроводжувала їх вже з годину. Діставши ручку, виконану у вигляді чиєїсь невеличкої кістки, Івран почав писати. Білі, наче нанесені тоненьким фломастером символи побігли з під його пальців, складаючись у якусь довгу гіллясту формулу, котра, з двома розривами, розтяглась на кількох метрів.

– І що це за вища математика? – спантеличено спитала дівчина, котра знала лише деякі значки з усього цього дрібнобісерного розмаїття, і то не факт, що правильно згадала їх значення.

– Це і є так зване «пророцтво Арджуманад», – розвів руками Івран, ховаючи знаряддя письма.

– Вовки мотузкові, зайці їжакові…– вилаялась від душі Оля. – Ти знущаєшся? Ось це? І як його читати? Я ж більшу частину значень не розумію!

– Розшифровувати. Я теж не всі значення знаю. Власне – ніхто не знає.

– Але ж ти казав: «пророцтво «каже, передбачає»…

– То образно. Невелику його частину розшифрували дуже давно, деякі пізніше. Та оскільки не всі здатні оперувати цими термінами, та й не всім воно потрібно, з часом ці розрахунки почали називати просто «пророцтво», бо вони визначають ймовірність виживання азраі як виду.

– Тобто це «пророцтво» не персонально про дружину Мурада?

– Звичайно ні. То так прорахована перспектива нашого розвитку на тисячоліття вперед.

– Вражає. А де тут дружина принца?

– Он той знак з крученим хвостиком, – вказав пальцем блондин на один з невеличких символів десь посередині формули, – Бачиш, ось це Атрей (маленька карлючка), а ось тут з’являєшся ти і поряд з тобою анх. А далі ми бачимо тебе та твоїх дітей більш ніж на третині розрахунків.

--Що таке анх? – дівчина уважно роздивлялась знак, схожий на петлю перекреслену рисочкою.

-- Якщо приблизно, то це можна назвати «вузол життя». Ось тут дивись, ти його передаєш ось цій «гусені». Знайомся – це принц, – намагався жартувати Івран, проте Оля жарт не оцінила.

-- Але ж передати вузол життя – не означає вбити?!

-- Спірне питання. Цей символ використовувався за часів Арджуманад, а потім і людьми у давньому Єгипті, і означав анх як життя, так і життя після смерті. Подих підземного, як кажуть люди твоїх країв, «загробного життя».

-- Дідько… – Оля не помітила, як надміру сильно стиснула пальці на скелястому виступі і лише хруст повідомив їй про смерть частини манікюру. Роздратовано подивившись на довгий поламаний ніготь, дівчина ледь втрималась, аби не врізати кулаком по каменю з усієї сили. Хотілось заволати від обурення і відчаю. Закривши очі і кілька разів глибоко зітхнувши, Оля більш-менш опанувала себе під уважним поглядом супутника та якомога спокійніше спитала.

-- А яка кінцева відповідь у цього «милого рівняннячка»?

--Невизначена. Все залежить від того, як саме трактувати складові, та як вести розрахунки у двох втрачених частинах. Проте, якщо тебе з рівняння вилучити, рід азраі загине набагато раніше.

-- Це не пророцтво, а дурня якась. Може Арджуманад просто так розважалась у вільний час? – мотнула розчаровано головою Оля, розуміючи, що розповідь Іврана їй зовсім не допомогла. Дівчина й алгебру у школі не занадто полюбляла, особливо довгі складні обчислення, а тут таке… І з такими перспективами, що навіть в петлю не полізеш – бо то ще гіршими наслідками загрожує. От як з цим боротись, особливо якщо воно обіцяє щось погане? Хіба що, не визнавати і взагалі списати на смітник? Десь вона читала, що погане пророцтво спрацьовує лише тому, що людина в нього вірить. А вона не бажає вірити! Вона проти!