Частина 16

Хелен зайшла в кімнату в той момент, коли телефонна трубка жалібно хруснула в пальцях Андре. Чоловік відсторонено дивився у вікно, між бровами прорізалась стурбована зморшка. Це була явно не ділова розмова, бо зазвичай він не дозволяє бізнесу губити свої нервові клітини.

--Коханий, чим перед тобою завинив телефон? – старанно вдаючи спокій, спитала жінка, знімаючи широкополого капелюха, та полишаючи сумочку на кріслі.

--Що? – чоловік з подивом подивився на уламки пластику в руці, перевів розгублений погляд на дружину.

--Хто тобі дзвонив? – спитала Хелен, обережно забираючи з його пальців поламану техніку, що друзками посипалась на стіл.

–Знайомий з Гріпнпіс…– мовив глухо Андре, все ще перебуваючи думками десь далеко, – Я полечу на кілька днів.

–Що сталось?

–На Багамах викинулись кити. Потрібно допомогти врятувати тих, кого можна. Місцевих активістів не вистачає.

--Я з тобою.

–Ні, не потрібно, кохана, Відпочинь. Я ж тобі обіцяв безтурботну відпустку, – Андре підняв на неї винуватий погляд.

–Це не обговорюється. Я хочу допомогти, чи принаймі врятувати від твоїх нервів чергову невинну техніку.

–Ти соціолог, а не морський біолог. Навіщо це тобі? – схоже чоловіка щиро здивував її ентузіазм в даному питанні.

–В мене коханий чоловік, переймається проблемами океанів. А гарна дружина, має бути соратником, особливо якщо з неї пристойна картинка для демонстрації вищому товариству не виходить, – хмикнула Хелен.

--З тебе виходить неймовірно чудова картинка, – обійняв її Андре, ніжно цілуючи в скроню, біля зібраного у простенький хвостик білявого волосся.

– Лестощі то приємно, але я реалістка, класична вишукана красуня, з ногами від вух, з мене на вийде ні за яких обставин, – розсміялась Хелен і, легенько хлопнувши його по носу, вислизнула з обіймів, прямуючи до шафи, – Окрім цього, мені цікаво познайомитись з твоїми друзями. Отож, я збираю швидко наші речі, а ти розказуєш мені, чого то раптом в тебе така реакція на це повідомлення. Ні, я розумію та трагедія жахлива, але кити ж наче не вперше викидаються на берег. Ще давні римляни і греки писали про подібне.

--Але тоді було не так часто.

– Населення землі зросло в рази та й на узбережжі ми проводимо часу набагато більше, ніж, наприклад, навіть сто років тому. Може ми просто стали більше помічати той природній процес?

--Ні. Одна справа коли викидається одна, дві істоти на берег, через хворобу, ще якісь персональні причини. Всяке буває. Але ж не сотнями! Он в Аргентині в 1946 році на берег викинулось 835 особин! А 200 мертвих дельфінів з тисячами анчоусів на пляжах Чиклайо в Перу? Яка тут природа?

--Ого. Не думала, що мова йде про такі цифри, – Хелен вражено зупинилась. Уявити як врятувати одного кита, чи двох вона, нехай і приблизно, але могла, проте на сотні цих, зовсім не маленьких тварин, жодних місцевих активістів не вистачить. Не дивно, що залучають всіх, кого можна.

--Так, цифри страшні. Та суть навіть не в них. Одна справа коли то один вид, тоді ще можна подумати, що причина: хвороба, дурість, невдалий збіг обставин, ще деякі моменти. Ті ж дельфіни справді намагаються допомогти сородичу до останнього, навіть наражаючи себе на небезпеку. Але зараз мені розповіли про 17 особин різних видів! Клюворили, зубаті кити, карликові смугастики, плямисті дельфіни… Про тисячі істот дрібніше я вже мовчу. Причини такої масової спроби самогубства, то щось геть погане.

--І що на твою думку?

--Якась чергова дурня від людей. Морські жителі могли бути отруєні забруднюючими речовинами, оглушені сейсморозвідкою, або військовими гідролокаторами, потрапити в зону опромінення навігаційних приладів суден. Найшвидше десь поряд знову проходили військові навчання, або випробування якоїсь зброї.

--Це ж що там мали таке тестувати? Ядерну бомбу?

--Ні, звичайно. Достатньо активного курсування військових кораблів з різноманітними маневрами та імітацією бойових дій. Ти ж мабуть знаєш, що в голові у китів, та й не лише в них, є такий собі компас, який допомагає орієнтуватись за магнітним полем землі?

--Щось таке чула.

--Ну от. А штучна геомагнітна перепона (на зразок сонару на човні) виводить з ладу ту природню систему навігації, а ще якщо таких човнів декілька і така техніка працює в активному режимі, то кити, втрапивши в її зону дії, взагалі втрачають орієнтацію в просторі, бо починають погано сприймати ехо-сигнали. Це якби людина раптово осліпла і оглухла, а за для порятунку мала навпомацки пройти кілька десятків кілометрів пересіченою місцевістю.

--Сумнівні шанси на успіх, – кивнула жінка, швидко закидаючи до валізи речі.

– Отож бо. Звуковими хвилями, які чудово поширюються в воді на далекі відстані, кити малюють акустичну картину свого світу. Це допомагає їм подорожувати, харчуватись та знаходити своє кохання. Ти знала, що кити співають, аби знайти собі пару? Цілі серенади розносяться морями, і їх чути дуже далеко. Наприклад пісню ґренландського кита, виконану біля берегів Ньюфаундленду, може почути зацікавлена пані, що знаходиться десь біля Бермудів.

--Та це ж далі, аніж перетнути всі Сполучені Штати Америки з півночі на південь!