Частина 15

Біля палацу Правителя, серед буйних заростей червоних водоростей, плавала Лія. Довге руде волосся, мов язики полум’я метались за своєю господаркою, доки вона, нервово заламуючи пальці, чекала принца. Ось і він, як завжди в супроводі своїх улюбленців – двох морських дияволів. Величні істоти, неспішно помахуючи крилами-плавцями, зробили два кола біля палацу і попливли далі, а чоловік, поплескавши на прощання темні спини, направився до будівлі. Жінка стрімко рушила назустріч. Мурад, невдоволено мотнувши головою, спробував уникнути спілкування, та красуня була налаштована рішуче і, зависнувши просто перед ним у вогняному ореолі власного волосся, виставила вперед руку.

–Мураде, зачекай!

–Лія, ми все обговорили, – зупинився таки чоловік, і з жалем провів поглядом своїх крилатих улюбленців, явно шкодуючи, що не оминув палац.

–Я чула Арджуна повернулась в родинний маєток. В тебе нарешті зійшла перша хвиля божевільного бажання і ти її виставив? – з надією спитала жінка, намагаючись торкнутись пальцями його обличчя. Він ухилився.

–Вона просто попросила час на усвідомлення важливості кроку. Все правильно.

– Вона… Не ти… Отже ти все ще під дією скажених гормонів, – з жалем опустила руку Лія, – І ти засмучений… Чому ж так? В тебе мало минути оте запаморочення і повернутись вміння оцінювати цю особу реально. Вона ж звичайне дурненьке людське дівчисько.

–Ти не права.

–Та годі тобі. Скільки в тебе таких було? Сотні? Тисячі? Ти ж сам казав, що на третьому гаремі різниці між людськими жінками не помічаєш.

–Вона особлива…– мовив Мурад і ковзнув поглядом повз співбесідницю, замріяно вдивляючись у синю даль.

--Вона відрізняється лише набором генів! Все! Черговий набір обмежених людських стереотипів у вдалому тілі. Пройде багато часу, перш ніж вона дійсно стане азраі! – заперечила Лія, відчуваючи себе так, наче знаходиться за скляною стіною від коханого і не має змоги до нього докричатись.

--Це не так. Вона прекрасна… навіть занадто, – похмуро поглянув на красуню принц.

–Занадто навіть для тебе? Це щось новеньке, – криво посміхнулась жінка, відчуваючи незвичний стан Мурада. Захоплення, сум, і… невпевненість у собі! Цікаво, чим це вже «велика Аржуна» відзначилась? Чи то просто так проявляється незадоволеність самця, що з якоїсь причини втратив контроль над найважливішим процесом? А він же схоже втратив, якщо дівча не оселилось в приготовлених покоях. Але чому? Недостатньо гарні, не підійшов інтер’єр? Невже вічний Аскавхетео, що славиться своїми здібностями знайти мову будь з ким, цього разу щось не вгадав? І взагалі, чому принц все ще як причарований, а Арджуна – ні? Має підвищену стійкість перед божевіллям кохання, чи Мурад таки не її пара?

–Подруго, не ускладнюй все.

–Я бажаю лише допомогти…

–Ти волієш не цього.

–Я хочу, аби ти був щасливий!

–І тому рухаєшся в іншому напрямку?

–Ти ж знаєш пророцтво!

–Вона не загине, – чітко мовив Мурад, суворо дивлячись на співбесідницю.

–А ти? – з викликом поглянула йому в очі красуня, нервово кусаючи губи.

–А це взагалі не твоя печаль!

–Як ти так можеш? – відчай хвилею огорнув жінку.

--Лія, люба, будь ласка – змирись. Не ускладнюй ситуацію. Ти ж мудра азраі, – Мурад обережно взяв її за плечі, уважно заглянув в очі, намагаючись заспокоїти, та від того Лії стало лише гірше. Ці рідні очі, ці ніжні руки…

--Чому я, мудра, повинна страждати, а вона, наївна дурепа, може собі дозволити як бути щасливою так і робити нещасним тебе? Піддавати ризику твоє життя? Вона ж про тебе не думає!

--Вона – Арджуна. Заради неї навіть закони азраі дозволяють наражати на небезпеку моє життя, – відсторонився від жінки Мурад.

--Але це несправедливо!

--У кожного своє розуміння справедливості, але якби лишень на це азраі спирались, то вже давно б вимерли, чи погрузли у війнах, як людство, – голос принца став холодним як лід, а погляд суворим.

--Ти говориш зовсім як Правитель, – сахнулась від нього жінка. – Ти, котрий тікав до людей, аби жити як бажаєш, котрий міг порушити всі батьківські настанови та зневажав всі обов’язки!

--Всі колись дорослішають.

--Так раптово? Це не дорослішання, це якесь цілковите запаморочення! Ти завжди був волелюбним, тікав від трону і всієї цієї управлінської ініціативи, як анчоус від дельфіна, твоїм найліпшим другом був найбільший бунтар за всю історію азраі і носій брудної крові! Як ти міг так швидко змінитись? Що вона з тобою зробила?

– Змусила подивитись на своє життя під іншим кутом, відчути відповідальність… Так, мабуть вона мене змінила. І не лишень мене. Бунтарю теж непогано дісталось. Проте, так і мало бути, – Мурад розвернувся і пірнув у найближчий отвір, стулки дверей тихо та швидко зімкнулись за його спиною, полишивши засмучену та розгублену красуню за межами палацу. Вона підняла руку, аби відкрити прохід і наздогнати коханого, та потім, замислившись, опустила.

–Ти казав: «Головне, аби вона не сумнівалась», – мовила азраі, в очах якої промайнула якась ідея. – А вона, схоже, не впевнена, якщо так швидко полишила твою спальню… Вона… Якщо вона не остання наволоч, то не робитиме тебе нещасним. А ти не можеш бути щасливим у шлюбі. Я занадто гарно знаю, як ти цінуєш свободу. Пророцтво… Те пророцтво, про яке ти так захоплено розповідав, передрікає тобі смерть! Чому про це ти не згадуєш!? Та нехай в тебе гормони грають, отримавши найліпший шанс на продовження роду, але чому всі інші мовчать про це!? І Тараза ж казала, що за дівчиськом стоїть тінь… То нехай всесильна Арджуна сама з цією тінню воює! Навіщо тобою прикриватись? Я не хочу, аби ти постраждав. Тільки не ти… Тебе варто рятувати, за будь яку ціну. Навіть всупереч твоїй волі. Всупереч волі всіх!